Niestosowanie przemocy zrobiło zawrotną karierę w ciągu ostatniego stulecia. Coraz więcej ruchów używa pokojowej akcji na potrzeby prowadzonych przez siebie kampanii. Lokalni mieszkańcy stosują pokojowe protesty znacznie częściej niż w przeszłości. Istnieje coraz większa świadomość protestów poprzez niestosowanie przemocy, w mediach, publikacjach i w sieci.
Jednak wciąż mamy długą drogę do przejścia. Zorganizowana przemoc jest solidnie zakorzeniona w środowiskach militarnych. Pozapaństwowy terroryzm dostarcza pretekstu do zwiększania skali represji. Dlatego warto zastanowić się, co stanowi przeszkodę dla większej skali zastosowania pokojowego protestu jako metody.
Walka o widoczność w mediach
Mass media rzadko pokazują pokojowe protesty. Większość z nich jest po prostu ignorowana. Zamiast tego, większość uwagi mass mediów skupia się na przemocy.
Co więcej, mass media z reguły niewłaściwie przedstawiają pokojowe protesty, skupiając się na trywialnych incydentach. Często jedyną wiadomością związaną z dużym pokojowym zgromadzeniem jest ta o jakiejś bójce lub aresztowaniu. Czasami media donoszą o „gwałtownej demonstracji”, kiedy jedyną stroną używającą siły jest policja. Działania bezprzemocowe nie zagościły jeszcze na trwale w słowniku i w głowach wielu dziennikarzy i wydawców.
Aktywiści, szukając sposobów zwrócenia uwagi mediów znajdują często bardzo kreatywne sposoby na jej uzyskanie. Jednakże media często skupiają się jedynie na wykreowanym spektaklu, niewiele rozumiejąc z powodów i dynamiki pokojowego protestu.
Ignorowanie przez media działań bezprzemocowych odbija się również w artykułach naukowych, gdzie uwaga piszących koncentruje się na rządach, systemach politycznych i polityce. Wiele jest w nich krytyki kapitalizmu, patriarchatu i hegemonii, ale bardzo mało świadomości działań bezprzemocowych.
Większość ludzi, nie będąc aktywistami, wie o wiecach, strajkach czy akcjach okupacyjnych, ale nie myśli o nich jako o komponentach pewnej metody walki. W szkole uczą się wiele o generałach, politykach i wojnach, ale prawie wcale o akcji bezpośredniej. Jeżeli słyszą o działaniach bezprzemocowych, to często w kontekście Gandhiego czy Martina Luthera Kinga Jr. – czyli o czymś czego dokonali odważni przywódcy w innym miejscu i czasie, a nie wydarzeniach dziejących się codziennie obok nich.
Większość ludzi rozumie podstawowe pojęcia wojny: broń jest narzędziem, żołnierze wykonawcami, a działania wojenne sposobem walki. Ale w zakresie działań be przemocowych tylko narzędzia, takie jak wiece czy strajki są dobrze znane. Wykonawcy – czy nazwiemy ich cywilami, obywatelami czy po prostu ludźmi nie są tak dobrze rozpoznawani. Działania bezprzemocowe jako sposób walki nie są dobrze rozumiane.
Aktywiści i ich sympatycy powoli zaczynają powoli rozbijać ten niewidzialny mur. Ale postęp jest powolny.
Wiele czasu zajmie historykom i badaczom społecznym włączenie pojęcia działań bezprzemocowych do podręczników i do głównego nurtu nauki. Bardziej bezpośrednim wyzwaniem jest (nie)traktowanie akcji bezprzemocowych przez mass media. Jedną z dróg zmiany takiego nastawienia może być zachęcenie dziennikarzy do rozumienia działań bezprzemocowych jako swoistej gry strategicznej, takiej jak polityka lub sport. Nie ma jednak prostej odpowiedzi. Należy eksperymentować.
Jak uczynić działania bezprzemocowe bardziej widocznymi zależy w znacznej części od kultury. Słowa, symbole i historie są ważne, a te z kolei zależą od języka i tradycji kulturowych. Nauczenie się, jak najlepiej pozwolić ludziom zrozumieć działania bezprzemocowe jest kluczowe dla ich globalizacji.
Walka o reputację
Oponenci działań bezprzemocowych często próbują zdyskredytować aktywistów. Autorytety często szufladkują protestujących w sposób im uwłaczający, na przykład jako malkontentów, ignorantów, tłuszczę ludzką, łamaczy prawa, tłum do wynajęcia lub terrorystów.
Tego rodzaju klasyfikacja jest bardzo efektywna w komentarzach medialnych, gdy protestujący są daleko od medialnej widowni. Kiedy ludzie będą znali protestujących osobiście, łatwiej będzie spowodować, aby ich szanowali. Jest więc efektywne przedstawianie aktywistów jako zwykłych ludzi i angażowanie ludzi w organizowane wydarzenia, tak aby mogli tych aktywistów poznać.
Inną drogą do budowania dobrej reputacji jest zwracanie uwagi na image. Obraźliwy język, niekonwencjonalny ubiór i niestandardowe zachowanie mogą alienować niektórych ludzi. Kiedy negatywny image jest używany w celu dyskredytacji ruchu, zależy zastanowić się nad sposobem zmiany stereotypowego obrazu protestujących jako prostaków o złej opinii. Protestujący powinni na przykład zakładać konwencjonalny ubiór. Nie ma jednej właściwej drogi jeśli chodzi o ubiór i zachowanie. Kluczowe jest jednak traktowanie reputacji jako kluczowego czynnika w walce.
Bezprzemocowi aktywiści są również stygmatyzowani przez innych aktywistów, szczególnie takich którzy przedstawiają siebie jako rewolucjonistów lub bojowników o sprawę. Dla nich, działania bezprzemocowe są słabe i reformistyczne. Wojowniczość jest postrzegana jako czynnik „macho”, podczas gdy niestosowanie przemocy jest traktowane jako coś kobiecego i wręcz frajerskiego. Bezprzemocowi aktywiści z reguły starają się unikać kojarzenia z obrazem „macho”, jednakże jest to poważna skaza reputacji z punktu widzenia zdominowanego tradycyjnymi rolami płciowymi.
Dzisiaj całkiem sporo ludzi nazywa niestosowanie przemocy “biernym oporem”, niemal sto lat po tym, jak Gandhi odrzucił to wyrażenie jako mylące. Niestosowanie przemocy jest często, w umyśle większości, kojarzone z pacyfizmem, pasywizmem i ugodowością. Dzieje się tak pomimo nacisku na słowo „działanie” w działaniach bezprzemocowych
Dalsze przywiązywanie uwagi do słów i ich konotacji jest niezbędne. Wyrażenie „siła ludzi” jest użytecznym dodatkiem do słownika. Język i obraz są witalnie niezbędne dla sukcesu akcji bezprzemocowej. Na równi z akcją potrzebujemy również semiotyki satyagraha (ruch społeczny zapoczątkowany przez Gandhiego).
Walka o znaczenie
Wielki protest skierowany przeciwko World Trade Organisation. Strajk włoski w miejscu pracy. Pikieta przeciwko lokalnemu deweloperowi. Aktywiści będą widzieli te działania jako akcję społeczną przeciwko różnym formom opresji i eksploatacji. Ale dla innych tego rodzaju skojarzenie nie jest automatyczne.
Krytycy mogą opisywać demonstrację przeciwko WTO jako mającą dobre chęci ale źle skierowaną reakcję przeciwko postępowi ekonomicznemu. Mogą opisać strajk włoski jako element negocjacji płacowych. A pikietę jako imprezę na świeżym powietrzu. Znaczenie wydarzeń można tłumaczyć w dowolny sposób. Aktywiści, czy tego chcą czy nie, są zaangażowani w walkę o znaczenie.
Powszechne rozumienie akcji bezprzemocowych jest wypaczone sposobem w jaki działania te są przyporządkowane do różnych obszarów znaczeniowych i jak są klasyfikowane. W mediach część z nich będzie „wiadomościami ze świata”, część lokalnymi, część znajdzie się w sekcji ekonomicznej a całkiem sporo nie zostanie nawet wspomniane.
Sukcesy akcji bezprzemocowych są podatne na bycie wyjaśnionym jako skutek zupełnie innych działań. Komentatorzy bardzo często przypisują upadek komunizmu w Europie Wschodniej sukcesowi rządu USA w zakresie zimnej wojny, zwłaszcza poprzez zmuszenie rządu sowieckiego do nadmiernych wydatków militarnych, nie wspominając o protestach ludności. W rzeczy samej, rządy niemal nigdy nie przyznają, że ich działania spowodowane były presją wywieraną przez obywateli.
W niektórych przypadkach niemożliwe jest zignorowanie akcji bezprzemocowej, jednakże jej efektywność jest umniejszana. Najlepszym przykładem jest tu Gandhi, najbardziej znany bezprzemocowy aktywista. Jednakże sukces osiągnięcia przez Indie niepodległości przypisywany jest miękkim sercom brytyjskich kolonizatorów. Dobrym argumentem jest tu przypomnienie działań kolonialnych Brytyjczyków w Kenii przeciwko Mau-Mau (którzy używali przemocy), w których użyte zostały obozy koncentracyjne, tortury, masowe egzekucje.
Następnym znajomym argumentem jest, że niestosowanie przemocy nie zadziałałoby przeciwko nazistom. Każdy kto argumentuje za akcją bezprzemocową powinien mieć w zanadrzu dobre przykłady skuteczności taktyki niestosowania przemocy, takie jak publiczne protesty w Berlinie w 1943 roku, które doprowadziły do uwolnienia żydowskich więźniów. Tego rodzaju debaty są kluczowe dla zrozumienia przez ogół ludzi akcji bezprzemocowych.
Są również przykłady nieskuteczności akcji bezprzemocowych. Najbardziej znanym jest zdławienie ruchu prodemokratycznego w Chinach w 1989 roku. Nie była to jednak porażka tak wielka jak to się powszechnie wydaje, ponieważ w długim okresie zniszczyła reputację chińskiego reżimu na wiele lat. Nawet jeśli by tak nie było, mamy do czynienia z podwójnym standardem. Od kiedy to przegranie wojny prowadzi do konkluzji „przemoc nie działa”? Po wycofaniu się Amerykanów z Wietnamu w roku 1975 „jastrzębie” nie doszły do wniosku, że „przemoc nie działa” ale raczej że „nie użyliśmy wystarczającej siły”.
Bezprzemocowi aktywiści często mówią podobne rzeczy o swoich mniej-niż-skutecznych kampaniach: „powinniśmy być silniejsi, mądrzejsi i bardzie wytrwali w niestosowaniu przemocy”. Jednakże niewielu innych ludzi widzi to w taki sam sposób. Zmiana ich punktu widzenia jest kluczowa dla walki o znaczenie akcji bezprzemocowych.
Instytucjonalizacja akcji bezprzemocowych
Z samej definicji akcja bezprzemocowa wykracza poza ramy konwencjonalnych działań politycznych. Metody takie jak głosowanie, lobbying są konwencjonalne i nie stanowią akcji bezprzemocowej. Ale wraz ze wzrostem instancji stosowania akcji bezprzemocowych mogą one stać się konwencjonalne, mogą stać się polityczną instytucją.
W wielu krajach wiece i zgromadzenia stały się narzędziami konwencjonalnymi. Jednak w latach 1960-tych zgromadzenia w niektórych sprawach – takich jak protesty przeciwko wojnie w Wietnamie – były częstokroć postrzegane jako zagrożenie dla status quo. Policja była w stanie podwyższonego pogotowia a ryzyko aresztowania lub pobicia wysokie. Dzisiaj, w tych samych krajach, zgromadzenie czy wiec nie jest niczym szczególnym. Rządy wydają pozwolenia a policja zapewnia pokojowy przebieg wydarzeń, nierzadko broniąc uczestników przed agresją z zewnątrz.
Taki scenariusz działa jednak tylko w niektórych krajach. Ciągle jest wiele represyjnych reżymów, w których zgromadzenie lub petycja traktowane są jako akcje wywrotowe a ich organizatorzy ryzykują dotkliwe kary.
Instytucjonalizacja akcji bezprzemocowych jest oznaką sukcesu. Poszerza ona katalog zgodnych z prawem działań.
Instytucjonalizacja może jednak być również swoistym kaftanem bezpieczeństwa, ograniczając działania zgodnie z widzimisię trzymających władzę. Ruch związkowy, wywalczył dla siebie po długiej walce prawo do strajku. Lecz w niektórych krajach strajki są ściśle regulowane. Niektóre związki zawodowe podpisują umowy o niestosowaniu strajku. Inne strajkują tylko w ściśle określonych przypadkach, a wyjątki podlegają surowej penalizacji. Typowym rezultatem jest więc zwiększona ostrożność związków w stosowaniu strajku jako narzędzia. Strajki nieautoryzowane – dzikie strajki – stają się sposobem na poszerzanie granic akcji bezpośredniej pracowników.
Trwa ciągle jeszcze walka o zalegitymizowanie akcji bezprzemocowej, w której prawa i przepisy są jej widomymi znakami. Z jednej strony, proste działania, jak rozdawanie ulotek może być ograniczone przepisami stosowanymi w centrach handlowych, i jednocześnie stanowić podstawę walki o swobodę wypowiedzi. Z drugiej strony antyatomowi aktywiści niszczący głowice atomowe argumentują w sądach, iż działania ich zmierzają do zapobieżenia ludobójstwu.
Generalnie mówić, większa legitymizacja jest dobra dla działań bezprzemocowych, szczególnie gdy umożliwia stosowanie metod nacisku wobec represyjnych rządów. Ale w legitymizacji tkwi ryzyko bycia poddanym nadmiernym regulacjom i kontroli przez władze.
Ograniczenia nakładane na działania bezprzemocowe mogą być dobre lub złe. Wiele zależy od tego, kto decyduje i wdraża owe ograniczenia. Kiedy są one nakładane przez niechętne władze często służą ograniczeniu siły oddziaływania akcji bezprzemocowych. Kiedy zaś określane są przez aktywistów i lokalne społeczności, mogą uczyni z akcji bezprzemocowych potężne narzędzie budowy lepszego społeczeństwa.
Akcje bezprzemocowe stały się tak skutecznym narzędziem oddziaływania na dyktatury, że niektóre z nich – na przykład w Serbii i na Ukrainie – otrzymały finansowanie instytucji amerykańskiego rządu. To następny znak instytucjonalizacji akcji bezprzemocowych. Jednocześnie toczą się ożywione debaty, czy takie finansowanie jest rzeczą dobra. Odzwierciedlają one zalety i wady instytucjonalizacji. Rządowe finansowanie oznacza, iż akcja bezprzemocowa ma mocniejszą legitymizację, ale w tym samy czasie powstaje pytanie o sposoby kontroli akcji, bezpośrednio, poprzez określenie warunków finansowania, jak i pośrednio poprzez zachęcanie aktywistów do unikania działań mogących zagrozić dalszemu finansowaniu.
W miarę jak akcje bezprzemocowe stają się coraz bardziej skuteczne, bardziej zinstytucjonalizowane, bardziej globalne, te pytania będą zyskiwać na znaczeniu. Debata w tym zakresie musi być kontynuowana.
Strach
Jedną z największych przeszkód globalizacji działań bezprzemocowych jest strach. Strach ludzi przed „wychylaniem się”, strach przed możliwymi reperkusjami, podczas lub po zakończeniu akcji. Akcje bezprzemocowe wymagają odwagi, zwłaszcza jeśli ryzykuje się aresztowanie lub urazy. Przygotowanie do akcji bezprzemocowej obejmuje również radzenie sobie ze strachem. Bycie częścią grupy czyni tu istotną różnicę.
Jest jednak jeszcze inny strach: strach przed zrobieniem czego innego, niż tłum, wyróżniania się, odchylenia od normy. Kiedy akcja bezprzemocowa przekształca się w narzędzie konwencjonalne, taki strach znika. Podpisanie petycji o światowy pokój rzadko zagraża podpisującemu. Jednak podpisanie petycji będącej zażaleniem na szefa może być ryzykowne.
Im więcej ludzi jest zaangażowanych w akcję, tym bezpieczniejsza ona się staje dla uczestników. Kiedy uczestnictwo przekroczy punkt krytyczny, może urosnąć dramatycznie. Szybkie rozprzestrzenienie się protestów we Wschodnich Niemczech w 1989 jest tego przykładem. Tak samo jak ogólnoświatowy protest, 15 lutego 2003 roku, przeciwko inwazji Iraku.
Przeciwnicy akcji bezprzemocowej starają się zwiększyć czynnik strachu, na przykład ustanawiając surowe przepisy, nawet jeśli są one bardzo rzadko używane. Wielu pracowników boi się że będą szykanowani lub zwolnienie jeśli złożą skargę lub wezmą udział w proteście, starają się więc nie zwracać na siebie uwagi. Rządy mogą zwiększać rolę czynnika strachu, prześladując kilku z oponentów jako przykład dla innych.
Aktywiści starają się zaadresować kwestię strachu, pracując w grupach, planując działania na każdą ewentualność, taką jak aresztowania oraz poprzez odgrywanie ról, tak aby zaznajomić się z właściwym sposobem postępowania w sytuacjach zagrażających uczestnikom. Wybierają i planują również działania pozwalające zwiększyć ilość uczestników nie powodując narastania strachu. Petycję bezpieczniej jest podpisać, gdy podpisało ją już 100 osób. Akcja bezpośrednia jest bardziej bezpieczna, jeśli wybór, czy złamać prawo i ryzykować aresztowanie jest wyborem indywidualnym.
Siły zbrojne zatrudniają psychologów w celu opracowania sposobów umożliwienia żołnierzom walki w sytuacji wysokiego stresu. Aktywiści bezprzemocowi również odwołują się do badań psychologicznych, powinni jednak robić to częściej.
Podsumowanie
Droga do wyeliminowania przemocy jako metody walki jest wciąż jeszcze długa. Istnieje wiele przeszkód dla niestosowanie przemocy, każda z nich może być przezwyciężona przez aktywistów. Przedstawiłem pięć obszarów walki o skuteczne stosowanie działań bezprzemocowych: widzialność, reputację, znaczenie, instytucjonalizację i strach. Każdy z nich ma swoje unikalne wyzwania.
Rozprzestrzenianie się akcji bezprzemocowej jest jednym z najważniejszych narzędzi walki w wymienionych pięciu obszarach. Poprzez eksperymentowanie z różnymi podejściami i dzielenie się doświadczeniem, możemy szybko uczyć się przezwyciężać przeszkody. Globalizacja działań bezprzemocowych jest jednocześnie metodą i celem.
Original article: https://www.bmartin.cc/pubs/06forumpaz.html
თუ თქვენი სამუშაო კომპიუტერთან შეიცავს განმეორებად პროცედურებს, დაარეგისტრირეთ ისინი პარამეტრებში. ყველა თქვენი რეგულარული აქტივობა უნდა ირიცხებოდეს თქვენს დღის გეგმაში. ამის გასაკეთებლად დააჭირეთ დამატების ღილაკს და დავალებების პარამეტრების ფანჯარა გაიხსნება. აკრიფეთ დავალების ტექსტური აღწერა და მიანიჭეთ პრიორიტეტი. თუ საჭიროა, სხვა დავალებებსაც მიუსადაგეთ პრიორიტეტები.
შეასრულეთ გეგმა
თუ გსურთ დავალებაზე მუშაობის დაწყება, მონიშნეთ ის და დააჭირეთ არჩევის ღილაკს. ეს მიანიჭებს დავალებას ახლანდელ სტატუსს. როგორც კი დააჭერთ ღილაკს, Rachota დაიწყებს დავალებაზე დახარჯული დროის ათვლას. იგივეს გაკეთება შეგიძლიათ დავალების ნიშანზე ორმაგი დაკლიკვით.
თუ გსურთ შესვენება, დააჭირეთ შესვენების ღილაკს, რომ შეაჩეროთ დროის ათვლა. როდესაც დავალებას დაასრულებთ, დააჭირეთ დასრულების ღილაკს.
უნდა აცნობოთ პროგრამას როდესაც სხვა დავალებაზე გადადიხართ ან კომპიუტერს ტოვებთ. Rachota გააგრძელებს დროის ათვლას, სანამ არ შეატყობინებთ რომ დაასრულეთ ან დავალებას იცვლით.
დღის ფანჯარა, რა თქმა უნდა, ყველაზე გამოყენებადია Rachota-ში.
გააანალიზეთ დროის ათვლის მონაცემები
სავარაუდოდ, დაგჭირდებათ Rachota-ს გამოიყენება დროის ათვლის მონაცემებზე ანგარიშის მისაღებად. ამისათვის, გადადით ისტორიის გვერდზე და აირჩიეთ დროის მონაკვეთი რომელზე მონაცემებიც გაინტერესებთ.
თუ გაინტერესებთ სამუშაო საათები ან მუშაობის დრო, გადადით დროის გვერდზე. გთავაზობთ სამი ტიპის გრაფიკულ საზომს, რომელიც საშუალებას გაძლევთ მონიშნოთ დავალებები კონკრეტული კრიტერიუმების მიხედვით.
თუ გსურთ გაიგოთ კონკრეტულად რომელ დავალებებზე იმუშავეთ გარკვეულ დროს, გადადით დავალებების გვერდზე. თუ საჭიროა, გამოიყენეთ ღილაკი, რომ მიაკვლიოთ კონკრეტულ დავალებას. თუ გსურთ პროგრამამ აწარმოოს ანგარიში ან ინვოისი თქვენი უფროსის ან კლიენტისთვის, დააჭირეთ ანგარიშის წარმოების ღილაკს. ანგარიშის წარმოების ფანჯარაში შეგეძლებათ აირჩიოთ პარამეტრები, როგორებიცაა ფორმატი (TXT, CSV, HTML), ფაილის დასახელება, აღწერა და ასე შემდეგ.
რომ შეამოწმოთ პროექტების სტატუსი და აღწერა, გადადით პროექტების გვერდზე. აქ შეგიძლიათ შეამოწმოთ პროექტებზე დახარჯული დრო, დავალებები, შესრულების მდგომარეობა და პრიორიტეტი.
და ბოლოს, Rachota-ს ასევე შეუძლია გააანალიზოს თქვენი მონაცემები, შეადაროს სხვებისას და მოგაწოდოთ საჭირო რჩევები დროის გადანაწილების გასაუმჯობესებლად მომავალში. ამ ფუნქციის გამოსაყენებლად, გადადით ანალიტიკის გვერდზე.
როგორც ამერიკის მოქალაქე და ვაშინგტონის უნივერსიტეტის მრჩეველი კომპიუტერულ და საკომუნიკაციო სფეროებში, რა რეაქცია გქონდათ 2001 წლის 11 სექტემბრის ტერაქტზე?
თავიდან დაუჯერებელი მეჩვენებოდა, მაგრამ მედია საშუალებებმა და ხალთან კომუნიკაციამ რეალობა გამაცნობიერებინა, რამაც ჩემზე უდიდესი ზეგავლენა იქონია. ბევრი სხვა ამერიკელივით, ვიგრძენი რომ ამერიკას და მის ღირებულებებს ვეკუთვნი.
ტერაქტის შემდეგ, სიეტლის ცენტრში ხალხმა მილიონი ყვავილის ბუკეტი დატოვა. ჩვენ უნივერსიტეტში კი, ჩემი დაკვირვებით, 5000 – ამდე ადამიანი შეგროვდა გლოვის გამოსახატად და ბევრი მათგანი ხელ-ჩაკიდებული მღეროდა.
გამიკვირდა რამდენად გაგებით და მხარდაჭერით მოეკიდა ხალხი ადგილობრივ მუსლიმ და არაბ მოსახლეობას. ყველანაირი რწმენის ადამიანი ერთად დადგა. ყველა მეჩეთი სიეტლში, რომელიც ვიცი, დაფარული იყო ყვავილებით და ამერიკული დროშებით. რა თქმა უნდა, იყო ინდივიდუალური შემთხვევები მეჩეთებზე და მუსლიმებზე თავდასხმის, მაგრამ ზოგადი გზავნილი მედიისა და მოსახლეობისგან იყო რომ ისინი თანასწორი ამერიკელები არიან. შედარებისთვის, ჩემი ცოლი, რომელიც იაპონური წარმოშობისაა აიდაჰოს საკონცენტრაციო ბანაკში გაიზარდა. ალბათ კაცობრიობამ რაღაც ვისწავლეთ.
დაზარალებულებისადმი დახმარების მასშტაბი საოცარი იყო. გადაივსო სისხლის ჩამბარებელი პუნქტები და საქველმოქმედო ორგანიზაციები სხვა შემოწირულებებით. ასეთი თანადგომა და გაერთიანება საერთო მიზნის გარშემო არასოდეს მინახავს.
ჩვეულებრივი ცხოვრება დროებით შეწყდა. სატელევიზიო და რადიო არხები სულ ამ ტრაგედიის გარშემო ტრიალებდნენ, ბევრი სპორტული თუ სხვა ღონისძიება გაუქმდა, და ბევრი ჩვენგანი სამუშაოს წყვეტდა რომ თვალი ედევნებინა მიმდინარე მოვლენებისათვის ინტერნეტში.
რა განსხვავებები დაინახეთ ამ მოვლენების ინტერპრეტაცია & გადმოცემის თვალსაზრისით ინტერნეტს და სხვა მედია საშუალებებს შორის?
მასმედია საშუალებების და ინტერნეტის მიერ მოწოდებულ ინფორმაციას შორის დიდი განსხვავებაა. მედიას აქვს შეზღუდული რაოდენობის ინფორმაციული წყარო და გადაწყვეტილებების მიმღები პირი. იქ პატარა სივრცეა უკუკავშირის და ინფორმაციის გადამოწმებისთვის.
შედარებისთვის, ინტერნეტის მთავარი შეზღუდვა ინფორმაციის გადაცემის სისწრაფე და ვირუსული შეტევებია. ბევრს ეშინოდა რომ ინტერნეტი ვერ გაუძლებდა ასეთი მასშტაბური ამბით გამოწვეულ ზეწოლას, მაგრამ, მცირედი პრობლემების მიუხედავად, ინტერნეტმა გამოცდას გაუძლო. მაგალითად, Disney channel – ზე ჩემი ყოფილი თანამშრომლის თქმით, ამდენად გახშირებული ტრაფიკი თავიდან ჰაკერული შემოტევა ეგონათ, მაგრამ როგორც კი მიხვდნენ რაშიც იყო საქმე, საიტზე გრაფიკული ვიზუალი მოხსნეს და ფაილები დააკომპრესირეს ინფორმაციის შეუფერხებელი გადაცემის უზრუნველსაყოფად. პირადად მე არანაირი შეფერხება არ მიგრძნია ინტერნეტთან წვდომასთან დაკავშირებით.
ელექტრონული ფოსტა ძალიან გამოსადეგი აღმოჩნდა ამ საგანგებო სიტუაციაში. ერთ-ერთი ჩვენი თანამშრომელი პენტაგონში სიტყვით გამოდიოდა, მაგრამ email-ის საშუალებით გაგვაგებინა რომ უსაფრთხოდ იყო. მეორე თანამშრომელმა კი ინტერნეტში მოპოვებული ფოტოების მიხედვით სავაჭრო ცენტრის შენობების ციფრული ვერსია შექმნა, გზავნილებში საკუთარი ემოციების გამოსახატად.
ინტერნეტის მთავარი ხიბლი იმაშია, რომ თვითონ აკონტროლებ სად შეხვიდე და რა გააკეთო, განსხვავებით მედიისგან, სადაც უბრალო მგზავრი ხარ და მოიხმარ რასაც გაწვდიან. მაგალითად, შეგიძლია ახალი ამბების ალტერნატიული წყარო აირჩიო, როგორიცაა BBC-ის ინტერნეტ მაუწყებლობა. მას ბევრი ჩვენგანი სამსახურიდან ადევნებდა თვალს, რადგან ისინი ამერიკული წყაროებისაგან განსხვავებულ პერსპექტივას გვთავაზობდნენ.
ჩემი აზრით, სწორედ ინტერნეტ ჟურნალისტიკა გვთავაზობს გამოხატვის ყველაზე მეტ თავისუფლებას და მრავალფეროვნებას. ისინი არამარტო ალტერნატიულ შეხედულებებს გვაწვდიან და საკუთარი აზრის გამოხატვის საშუალებას გვაძლევენ, არამედ ქმნიან კრიტიკის სივრცეს (სხვა მომხმარებლებს არაერთხელ მიუთითებიათ ჩემს მიერ დაშვებული შეცდომისკენ). მაგალითად, დიდი ხანია დაინტერესებული ვარ კოსმოსური ტექნოლოგიებით, თუმცა ყველა ქვეყნის მედია და სამთავრობო საშუალებებმა დაარწმუნეს ფართო საზოგადოება და ბევრი მეცნიერი, რომ კოსმოსში მოგზაურობა აუცილებლად საოცრად რთული, ძვირი და სარისკო უნდა იყოს, ამიტომ მიზანშეწონილია მხოლოდ გმირი ასტრონავტებისთვის. იმ ჩვენგანს, რომელსაც გვაქვს მეცნიერული განათლება და წვდომა ამ სფეროს ექსპერტების აზრებთან, ვიცით, რომ ეს ფასები გადაჭარბებული, არასაჭირო და პოლიტიკურად განპირობებულია.
ბოლო დროინდელი ტერორისტული შეტევების ფონზე, ამერიკელების უმეტესობა სამყაროს მასმედიის ჭრილში უყურებს და შედეგად, სხვა კულტურების მიმართ ანტიპათიას გამოიმუშავებს. ხალხი საერთოდ არ აქცევს ყურადღებას ამერიკის ხისტი საგარეო პოლიტიკის უარყოფით შედეგებს. ისინი თვლიან რომ ნებისმიერი სხვა კულტურა ავის მომტანია და მიზანმიმართულად ემსახურება დემოკრატიული პრინციპების რღვევას. მეც იგივე პოზიცია მეჭირა, სანამ შევხვდებოდი ამერიკელებს, რომლებიც უცხოეთში მუშაობდნენ სამშვიდობო ორგანიზაციებში ან მკვლევრებად. მათ განსხვავებული სურათი დამანახეს ამერიკის საგარეო პოლიტიკის, რომელიც ძირითადად მოტივირებულია ბიზნეს ინტერესებით და რესურსების მოპოვებით და არ ითვალისწინებს ხალხის ინტერესებს.
ინტერნეტის გარეშე, ეს ურთიერთობები რომ არ მქონოდა, ვერ გავიაზრებდი რატომ არ უყვართ ასე ამერიკა. ეს შეხედულებები ახლა ხელმისაწვდომია ყველასთვის, ვისაც იაფიანი კომპიუტერი და ინტერნეტთან წვდომა მაინც აქვს. ეს საკითხები ნელ-ნელა მედიაშიც იკიდებს ფეხს, რადგან უფრო და უფრო ხშირად მესმის გარჩევები ჩვენს რეპრესიულ პოლიტიკაზე, რომელიც მხოლოდ საკუთარ ეკონომიკურ ინტერესებს ემსახურება.
რა გავლენას ახდენს მყისიერი კომუნიკაციის შესაძლებლობა ჩვენს ცხოვრებაზე?
მე-18-ე საუკუნის ენციკლოპედისტებს სჯეროდათ, რომ ბოროტების ძირითადი საფუძველი ინფორმაციის ნაკლებობა იყო და რომ თავისუფლად ხელმისაწვდომი ინფორმაცია მსოფლიოს გაცილებით უკეთეს ადგილად აქცევდა. თუმცა, მათი ნამუშევრების გამოქვეყნების შემდეგ გამოვიარეთ საფრანგეთის სისხლიანი რევოლუცია, შევინარჩუნეთ მასობრივი მონობა, დამანგრეველი ომები, ჰოლოკოსტი, არაადამიანური პოლ პოტის რეჟიმი და სხვა. ეს ნათელს ხდის, რომ ინფორმაციისადმი წვდომა საკმარისი არ არის
სწრაფი კომუნიკაცია კიდევ უფრო და უფრო ასწრაფდება. ადრე, საკომუნიკაციო საშუალებები დაფიქსირებული იყო გარკვეულ წერტილებში, როგორც ხაზის ტელეფონი ან ტელევიზორი, მაგრამ ახლა, მობილური ტელეფონების და PDA საძიებო სისტემების დახმარებით, თითქმის ნებისმიერი ადგილიდანაა ხელმისაწვდომი. 10 წელიწადზე ნაკლებში, პორტაბელური კომპიუტერები და მათი მხარდამჭერი ინფრასტრუქტურა მოგვცემს თანამედროვე კომუნიკაციების გაუმჯობესებულ საშუალებებს : ფართო-ეკრანიანი ტელევიზორი, რადიო, ელექტრონული ფოსტა, კამერა, კომპიუტერი, ვიდეო თამაშები, გაზეთი, წიგნები, ჟურნალები, რუკები, ნახაზები და სხვა.
უფრო კონკრეტულად, ყველგან გაჩნდება ვიდეო კამერები. უბრალო ჟესტის შესრულება ან ხმის გამოცემა იქნება საჭირო და კამერა ავტომატურად გადაიღებს და შეინახავს ფოტოს, თავისი დროის და ადგილმდებარეობის ანოტაციით, რომ გაადვილდეს მათი მოძებნა. ეს ეხება ვიდეო ჩანაწერებსაც.
ასეთი ტექნოლოგია მოგვცემს გამორჩეული მომენტების დაფიქსირების შესაძლებლობას და საშუალებას უკეთ გამოვიძიოთ და შევზღუდოთ კრიმინალი, მაგრამ ასევე საფრთხეს შეუქმნის ადამიანების პირადი სივრცის დაცულობას. ის, არამარტო მცდარი, გამოუსადეგარი და უაზრო ინფორმაციის გავრცელებას შეუწყობს ხელს, არამედ წაახალისებს ვირუსულ შეტევებს და დარტყმის ქვეშ დააყენებს ჩვენს იდენტობას და უსაფრთხოებას.
ჩვენი, საინფორმაციო ინდუსტრიაში მყოფი ადამიანების უმეტესობა მოუთმენლად ველოდებით ამ ტექნოლოგიურ განვითარებებს, თუმცა, ადამიანთა უმეტესობა ეძებს გზებს დაიდასტუროს წინასწარ არსებული შეხედულებები, ამიტომ, ახალი ინფორმაციის მოძიების ნაცვლად, თავს შეიზღუდავს ისეთი წყაროებით, რომლებიც თანხვედრაშია მის აზრებთან და არ სთავაზობს არაფერ ახალ და წინააღმდეგობრივს.
თქვენი აზრით, რა გავლენას იქონიებს ეს მოვლენები მსოფლიოზე : ახალი ბრძოლა გაჩაღდება დემოკრატიასა და ტერორიზმს შორის, თუ მესამე მსოფლიო ომი დაიწყება?
ოპტიმიზმს და პესიმიზმს შორის ვმერყეობ. ერთის მხრივ, ვხედავ ტექნოლოგიას, რომელსაც შეუძლია შეამციროს ამერიკის საგარეო პოლიტიკის უარყოფითი ეფექტი: ზემოთ ნახსენები კომპაქტური კომპიუტერები, რომლებიც შესაძლოა იმუშავებენ სხეულის სითბოთი ან მოძრაობით გამომუშავებულ ენერგიაზე და ნახევარ კილოზე მსუბუქი იქნებიან, შეუძლიათ ჩაანაცვლონ ასეულობით ფუნტი მასალა და ვატი ენერგია რომელსაც ოჯახები მოიხმარენ, ისევე როგორც ასიათასობით ფუნტი ქაღალდი წლიურად. განახლებად ენერგიის წყაროებს, როგორებიცაა ქარის და მზის ენერგია, შეუძლია საგრძნობლად შეამციროს ამერიკის მატერიალური მოხმარება და არასაჭირო გახადოს სხვა ქვეყნებთან კონფლიქტში შესვლა.
მეორეს მხრივ, ინტერნეტი მუდმივად აჩენს თავდასხმის ახალ საშუალებებს. ტერორისტები მჭიდროდ იყენებდნენ ინტერნეტს შეტევის დაგეგმვის და კოორდინირებისთვის (FBI-მ მიაკვლია საფოსტო მისამართს რომელსაც ისინი ხმარობდნენ). ინტერნეტი ასევე დაუცველია კიბერ-შემოტევებისგან. დღესაც კი, მომიწია ანტივირუსის დაყენება რომ Nimda-ს ვირუსი თავიდან ამერიდებინა.
ჩვენი უნივერსიტეტის უსაფრთხოების ექსპერტებმა აჩვენეს, რომ ჩვენი ინფრასტრუქტურის კონტროლის მექანიზმები, როგორებიცაა მილსადენები, კაშხლები, წყალსაცავები, ელექტრო-მომარაგების სისტემები და ტრანსპორტი, არ არის სათანადოდ დაცული მსგავსი შემოტევებისგან. ბოლო დროს, მათ უწევთ თავი დაიცვან ამოუცნობი და გაუშიფრავი პირებისგან. იაფად ხელმისაწვდომი კომპიუტერები, ინტერნეტთან ადვილი წვდომა და გარღვევები უსაფრთხოებაში ამერიკის მოსახლეობას დაუცველს ტოვებს.
მაგრამ, ისევე როგორც პარაზიტები აძლევენ უდიდეს სტიმულს ბიოლოგიურ ევოლუციას, ვიმედოვნებ, რომ ჩვენი მცდელობები დავამარცხოთ ჰაკერი ‘’პარაზიტები’’ გვაიძულებს სწრაფად განვავითაროთ ტექნოლოგიური უსაფრთხოება და შევქმნათ სარეზერვო კონტროლის მექანიზმები რომლებიც ხელით იმართება.
Trang này là bản dịch của tác phẩm gốc của Alan Zisman. Bạn có thể tìm thấy trang này tại http://www.zisman.ca/keyboard/
bởi Alan Zisman (c) 2001
Nhiều người dùng tiếng Anh có nhu cầu dễ dàng truy cập vào các ký tự có dấu và các ký tự không phải tiếng Anh khác. Mặc dù điều này có thể được thực hiện bằng cách học một số ít tổ hợp mã Alt + 0xxx hoặc sử dụng phụ kiện Windows Charmap, nhiều người dùng Windows có thể thấy hữu ích khi cài đặt và học cách sử dụng thiết lập Bàn phím Quốc tế Windows US.
Cài đặt bàn phím Hoa Kỳ (Quốc tế)
Mở Bảng điều khiển và đi tới biểu tượng Bàn phím. Bấm vào tab Ngôn ngữ. Bấm đúp vào mục tiếng Anh (Hoa Kỳ) (hoặc, với mục đó được chọn, bấm vào nút Thuộc tính). Từ danh sách thả xuống, hãy chọn Hoa Kỳ – Quốc tế. Bấm OK.
(Bạn có thể cần có sẵn đĩa CD Windows của mình vì một số tệp sẽ được cài đặt).
Sử dụng bàn phím quốc tế
Thoạt nhìn, bàn phím của bạn sẽ có vẻ bình thường. Tuy nhiên, bạn có thể nhận thấy rằng một số phím dường như không có tác dụng gì … tuy nhiên, nếu bạn nhấn một trong các phím đó theo sau là một số chữ cái, những điều thú vị sẽ xảy ra:
Circumflex (ký tự ^) … với bàn phím Quốc tế, giữ phím shift + 6 (cho dấu mũ), theo sau là các chữ cái a hoặc e tạo ra nguyên âm đó bằng dấu mũ.
Trọng âm Grave được tạo ra bằng cách gõ dấu ngoặc kép đơn (‘) theo sau là chữ a, e, v.v … kết quả là một nguyên âm có dấu.
Dấu ngã – phím này (thường bên cạnh số 1 – lưu ý bạn cần giữ phím shift) theo sau là a hoặc n tạo ra ký tự đó có dấu ngã ở trên cùng.
Dấu trọng âm được tạo ra bằng cách sử dụng dấu nháy đơn (ký tự không được dịch chuyển bên dưới dấu ngã – không phải dấu ngoặc kép) theo sau là a, e hoặc i.
Umlaut: sử dụng dấu ngoặc kép (“) theo sau là a, e, i, v.v. để tạo ra hai dấu chấm nhỏ đó trên chữ cái. (Cảm ơn Adrienee Mahafey đã cho tôi biết tên của hai dấu chấm, còn được gọi là “diaeresis”).
Lưu ý rằng bạn sẽ chỉ nhận được ký tự đặc biệt nếu bạn nhập tổ hợp phím cho một chữ cái có thể sử dụng một trong các ký tự đó … nếu bạn nhập một ký tự co như không phải, chẳng hạn, bạn sẽ không có dấu trọng âm qua chữ t.
Nhưng nếu bạn thực sự muốn lấy ký tự trên khóa – ví dụ như dấu ngoặc kép đơn hoặc kép? Để làm như vậy, hãy bấm phím, sau đó nhấn phím cách. Điều này có thể hơi khó khăn khi đặt một cụm từ trong dấu ngoặc kép.
Cách khác…
Ngoài ra, nhấn giữ đồng thời phím Alt phải trên bàn phím hoặc Ctrl + Alt cùng với nhiều chữ cái của bàn phím và bạn sẽ nhận được một ký tự thay thế (thường có dấu) như trong hình minh họa sau. (Hình minh họa được quét từ Windows 95 Secrets của Brian Livingston và David Straub (1995, IDG Books, trang 501)
Nhận xét (tháng 7 năm 2011): Việc phát hành Mac OSX 10.7 Lion của Apple giúp dễ dàng thêm các ký tự quốc tế trên máy Mac. (Xem bài viết này). Nó ghi chú:
“Windows lộn xộn và không nhất quán khi bạn muốn nhập các ký tự có dấu.” Bạn có thể chọn bố cục bàn phím Hoa Kỳ-Quốc tế “trong ứng dụng Bàn phím trong Bảng điều khiển Windows, cho phép bạn (ví dụ) nhấn phím dấu ngoặc kép, sau đó là “u” để nhận u-umlaut. Tất nhiên, điều này khác với phương pháp được tích hợp trong Microsoft Word (với bất kỳ bàn phím nào), trong đó bạn nhấn Ctrl-dấu ngoặc kép, sau đó “u” để nhận u-umlaut . Hệ thống tốt nhất để chèn các ký tự có dấu trong Windows là chương trình AllChars mã nguồn mở, có sẵn từ http://sourceforge.net/projects/allchars/, sử dụng phím Ctrl bên phải, theo sau là một cặp ký tự trực quan, để tạo các ký tự có dấu trên toàn hệ thống. Hoặc bạn có thể chỉ cần mua một máy Mac.”
ეს გვერდი არის ალან ზისმანის ორიგინალური ნაწარმოების თარგმანი, რომელიც შეგიძლიათ იხილოთ აქ http://www.zisman.ca/keyboard/
ბევრი მომხმარებელი იყენებს ინგლისურ ენას ყოველდღიურ საქმიანობაში, თუმცა მათ ასევე სჭირდებათ დიაკრიტული (სპეციალური ორთოგრაფიული ნიშნების მქონე) და სხვა არაინგლისურენოვანი წარმომავლობის ასოების იოლი გზით გამოყენება.
მართალია, ამის გაკეთება შესაძლებელია Alt+0xxx kecode-ის რამდენიმე კომბინაციის შესწავლით ან Windows Charmap-ის დამხმარე ფუნქციონალის გამოყენებით, მაგრამ Windows-ის არაერთი მომხმარებელი ისურვებდა Windows-ის ამერიკულ-საერთაშორისო კლავიატურის დაყენებასა და მისი მოხმარების წესების შესწავლას.
როგორდავაყენოთამერიკულ–საერთაშორისოკლავიატურა
პირველ რიგში,გახსენით მართვისპანელი (Control Panel), დააჭირეთ კლავიატურის (Keyboard) ფანჯარას. დააწექით ენების (Language) ღილაკს. შემდეგ, სწრაფი მოძრაობით, ზედიზედ ორჯერ დააჭირეთ ამერიკულიინგლისურის (English / United States) აღმნიშვნელ ღილაკს (ან ამერიკული ინგლისურის არჩევის შემდეგ, დააჭირეთ მახასიათებლების (Properties) ღილაკს). როგორც კი ჩამოიშლება მახასიათებლების სია, აირჩიეთ ამერიკისშეერთებულიშტატები–საერთაშორისო (United States-International). დააწექით OK-ს.
(შესაძლოა, დაგჭირდეთ Windows-ის კომპაქტ-დისკის გამოყენება ზოგიერთი ფაილის ჩამოსატვირთად).
როგორგამოვიყენოთსაერთაშორისოკლავიატურა
ერთი შეხედვით, ეს კლავიატურა სხვებისგან არაფრით განსხვავდება. თუმცა თქვენ ალბათ შეამჩნევთ, რომ რამდენიმე ღილაკი ფაქტობრივად უფუნქციოა. თუმცა თუ თქვენ ამ ღილაკებს შესაბამის ასოებთან ერთად დააწვებით, საინტერესო ცვლილებას დაინახავთ, რაც მიგახვდრებთ ამ ღილაკების დანიშნულებას:
ცირკუმფლექსი, ანუ(^) ნიშანი (Circumflex)… თუ იყენებთ საერთაშორისო კლავიატურას, დააჭირეთ და არ გაუშვათ თითი shift+6 ღილაკს (რაც გამოიწევეს ცირკუმფლექსის გააქტიურებას). როგორც კი პარალელურად დააწვებით a ან e ასოს, თქვენ მიიღებთ ამ ხმოვნების ცირკუმფლექსიან ვარიანტს.
გრავი,( ‘ )ერთმაგიბრჭყალი(Accent Grave). ეს ნიშანი შეგიძლიათ მარტივად მიიღოთ კლავიატურაზე ერთმაგი ბრჭყალის აკრეფით სასურველი ხმოვნის წინ. შედეგად, მიიღებთ ხმოვანს ამ დიაკრიტული ნიშნით.
ტილდე(~), ეს ნიშანი, როგორ წესი, ციფრი 1-ის გვერდითაა კლავიატურაზე. მის გასააქტიურებლად საჭიროა დააწვეთ და თითი არ აუშვათ shift ღილაკს. როგორც კი პარალალურად დააჭერთ a, e, ან n-ს, მიიღებთ ამ ასოებს თავზე ტილდეს ნიშნით გამოსახულებით.
აქცენტირებულიმახვილიშეგიძლიათ მიიღოთ აპოსტროფის გამოყენებით. მას მიაგნებთ ტილდეს ღილაკზე, shift-ის გარეშე, არაგერიოთ ერთმაგ ბრჭყალში). გამოიყენება a, e ან i ასოებთან.
უმლაუტი, ანუ ორმაგი ბრჭყალი ( ” ). გამოიყენება a, e, i და სხვა ასოებთან, რომელთა თავზეც ჩნდება ორი პატარა წერტილი (მადლობას ვუხდი ეიდრიენ მაჰაფის, რომლისგანაც შევიტყვე, რომ არსებობს ამ ნიშნის სხვა სახელწოდებაც, ანუ დიარესი “diaeresis”).
გახსოვდეთ, რომ სპეციალური დიაკრიტული ნიშანი შეგიძლიათ მიიღოთ მხოლოდ საჭირო ღილაკების კომბინაციის გამოყენებით. ეს ნიშნები მხოლოდ იმ ასოების თავზე შეიძლება დაისვას, რომლებისთვისაც ნიშნების გამოყენება ტექნიკურად შესაძლებელია. მაგალითად, თუ თქვენ გამოიყენებთ ისეთ შემოკლებულ სიტყვათშეთანხმებებს, როგორიცაა isn’t, თქვენ ვერ შეძლებთ ასო t-ს თავზე გრავის მოთავსებას.
როგორ უნდა მოიქცეთ იმ შემთხვევაში, თუ გსურთ სპეციალური ნიშნის, მაგალითად, ერთმაგი ან ორმაგი ბრჭყალის გამოყენება? ამისათვის, დააჭირეთ სასურველ ღილაკს ინტერვალის (space bar) კლავიშთან ერთად. შეიძლება ამან ბევრი დრო წაგართვათ, განსაკუთრებით წინადადებების ბრჭყალებში ჩასმისას.
არსებობსსხვაგზაც…
არის კიდევ ერთი მეთოდი, დააჭირეთ მარჯვენაAlt ღილაკს ან ერთდროულად დააჭირეთ Ctrl + Alt ღილაკებს და რომელიმე ასოს კლავიატურაზე. ეკრანზე დაინახავთ ამ ასოს ალტერნატიულ ვარიანტს (ანუ ასოს რომელიმე დიაკრიტული ნიშნით) ისე, როგორც ეს ნაჩვენებია ქვემოთ მოყვანილ ილუსტრაციაზე (აღნიშნული ილუსტრაცია სკანირებულია Windows 95 Secrets პროგრამიდან ბრაიან ლივინგსტონისა და დეივიდ სტრაუბის მიერ (1995, IDG Books, გვ. 501).
“Windows-ი ქაოსური და არათანმიმდევრულია როცა საქმე ეხება დაიკრიტული ასონიშნების გამოყენებას. თქვენ შეგიძლიათ აირჩიოთ ამერიკულ-საერთაშორისო (United States- International) კლავიატურა Windows-ის მართვის პანელში, რაც მოგცემთ შესაძლებლობას (მაგალითისთვის), რომ დააჭიროთ ბრჭყალების ღილაკს, შემდეგ კი, ასო “u”-ს იმისათვის, რომ მიიღთ უმლაუტი. ცხადია. ეს განსხვავდება Microsoft Word-ში (განურჩევლად კლავიატურის ტიპისა) მწარმოებლის მიერ წინასწარ ინტეგრირებულ მეთოდს, რომლის მიხედვითაც ერთდროულად უნდა დააჭიროთ Ctrl-ისა და ორმაგი ბრჭყალების ღილაკებს, შემდეგ კი, ასო “u”-ს იმისათვის, რომ მიიღთ უმლაუტი. AllChars საუკეთესოა საჯაროდ ხელმისაწვდომ პროგრამებს შორის Windows-ში დიაკრიტიკული ასონიშნების ჩასამატებლად. მისი ჩამოტვირთვა შეგიძლიათ აქ: https://sourceforge.net/projects/allchars/. სისტემაში დიაკრიტული ასონიშნების შესქმნელად უნდა დააწვეთ Ctrl-ის ღილაკს, შემდეგ კი, ასონიშნების ინტუიციით შერჩეულ წყვილს. ან უბრალოდ შეიძინოთ Mac-ის კომპიუტერი.”
Каліфорнійський університет, Берклі, Каліфорнія 94720-4600.
Постскриптум від 20 липня 2013 р.: Для більш детальної та актуальної інформації дивіться біографію: М. Бакленд. Емануель Голдберг і його машина знань. Libraries Unlimited, 2006. ISBN 0-313-31332-6, особливо розділи 14 та 19. Німецьке видання: Vom Mikrofilm zur Wissensmaschine: Emanuel Goldberg zwischen Mediantechnik und Politik. Berlin: Avinus Verlag, 2010.
Анотація: У відомій роботі Ванневара Буша «Як ми можемо думати» (1945) описується уявна машина для пошуку інформації — Мемекс. Мемекс зазвичай не розглядається історично у зв’язку з подальшим розвитком цифрових комп’ютерів. У цій статті зроблено спробу реконструювати маловідому історію пошуку інформації до 1939 року, коли було написано “Як ми можемо думати”. Мемекс був заснований на роботі Буша протягом у 1938-1940 рр., яка розробляла вдосконалений фотоелектричний селектор мікрофільмів, технологію електронного пошуку, вперше започатковану Емануелем Голдбергом з Zeiss Ikon, Дрезден, у 1920-х роках. Розглянуто далековидні заяви Пола Отлета (1934) і Вальтера Шермейєра (1935) та розвиток технології пошуку електронних документів до Буша.
Вступ
Опис Ванневара Буша у 1945 році уявної інформаційної машини «Мемекс» постійно розглядається та цитується у зв’язку з подальшими розробками в обчислювальній техніці, пошуку інформації та гіпертексту. У такому вигляді Буш та його Мемекс виглядають разюче оригінальними та далекоглядними. Навпаки, Мемексу Буша було приділено мало уваги щодо його власного контексту: бачення та технологічний розвиток пошуку інформації в 1930-х роках. Буш і Мемекс, якщо дивитися на них в контексті, виглядають суттєво інакше, ніж більш звичне уявлення про них без контексту. У цій статті розглядається технологічна основа Мемекс та інших бачень того періоду, з особливим посиланням на Емануеля Голдберга.
«Як ми можемо думати»
Опублікований у 1945 році в Atlantic Monthly опис уявної персональної інформаційної машини Ванневара Буша в його статті «Як ми можемо думати» мав негайний резонанс (Bush, 1945a). Life опублікував ілюстровану версію під назвою «Видатний учений США передбачає можливе майбутнє, в якому створені людиною машини почнуть думати» (Буш, 1945b). Time коротко підсумував це під заголовком «Машина, яка думає» з фотографією Буша з, можливо, неоднозначним написом «Професор Буш: Просто поверніть руків’я» (Anon., 1945). Буш передрукував свою статтю в «Нескінченних горизонтах» (1946, 16-32) і написав про це далі у двох пізніших книгах: «Науки недостатньо» (1967, 75-101) та «Частини дії» (1970, 190-192).
«Як ми можемо думати» з того часу постійно цитується, цей розвиток проаналізував Сміт (1981), який зазначив, що стаття використовувалася як символ для ряду різних концепцій. Однак посилання на нього часто мають мало змісту. Стаття стала модною іконою сучасної інформаційної науки, зазвичай використовується як зручна відправна точка або як заклик до респектабельності. Буша навіть прославляли як «батька інформаційної науки» (Lilley & Rice, 1989).
Зараз, читаючи «Як ми можемо думати», важко не подумати про те, як пропозиції Буша втілюються в життя завдяки висхідній потужності та універсальності сучасних цифрових комп’ютерів. Якщо розглядати розвиток інформаційних систем з 1945 року, то Мемекс Буша легко побачити в якості маяка, що вказує на те, що має бути далі. Але це неповна та неісторична перспектива. Хоча стаття була опублікована в 1945 році, спочатку вона була написана в 1939 році (Nyce & Kahn, 1989) і вона не мала нічого спільного ні з цифровими комп’ютерами, які тільки починали винаходити, ні з аналоговими комп’ютерами, над якими працював сам Буш.
Мемекс
Сам Мемекс — це уявна персональна інформаційна система, розроблена навколо складного пристрою для зчитування мікрофільмів і має більше функціональних можливостей, ніж будь-який зчитувач мікрофільмів, створений коли-небудь. Буш обговорює це у зв’язку з потребами в науці, а не в ділових звітах.
Уявний Мемекс має такі компоненти:
1. Збірник документів на мікроформі. У цьому Буш дотримується давньої традиції. Ідея надання зручних копій документів на мікрофільмах датується принаймні 1853 роком (Stevens, 1968: 363) і стала загальноприйнятою. Наприклад, Пол Отлет (1868-1944), бельгійський документаліст, та Роберт Б. Ґольдшмідт (1877-1935), бельгійський винахідник, запропонували стандартизовану мікрофішу в 1906 році (Goldschmidt & Otlet, 1906; Otlet, 1990, 87-95).) та портативну бібліотеку мікроформ у 1925 році (Goldschmidt & Otlet, 1925; Otlet, 1990, 204-210).
2. Робоча станція, яка містить збережені документи, щоб окремі сторінки могли проєктуватися на екран за бажанням. Робоча станція, розроблена Georges Sebille для зберігання 300 000 сторінок на дванадцяти рулонах 330 мм, стала досить відомою серед документалістів (наприклад, Sebille, 1932; Otlet, 1934a). Проте малюнок Мемекс в Life, намальований Альфредом Д. Сімі за консультацією з Бушем, більше нагадує робочу станцію Леонарда Г. Таунсенда (1938).
3. Забезпечення додавання нових зображень до сховища мікрофільмів.
4. Можливість не просто знайти відомий запис, але й ідентифікувати та вибрати всі й кожен запис окремо з будь-яким вказаним кодуванням.
5. «Асоціативні тропи». Буш був невисокої думки про індекси та схеми класифікації:
«Наше невміння отримати доступ до записів значною мірою викликано штучністю систем індексування. Коли дані будь-якого типу розміщуються в сховищі, вони подаються в алфавітному або цифровому порядку, а інформацію (якщо вона є) знаходять шляхом її відстеження від підкласу до підкласу. Він може бути лише в одному місці, якщо не використовуються дублікати; потрібно використовувати правила щодо того, за яким шляхом його знайти, а правила громіздкі. Крім того, знайшовши один предмет, потрібно вийти із системи та знову вийти на новий шлях». (Буш, 1945a, 106).
Цей звіт не показує здатність систем індексування та класифікації об’єднувати пов’язані матеріали за допомогою колокації та синдетичної структури та вказує на те, що розуміння Буша про пошук інформації було дуже неповним. Буш фактично заявив, що пошук повинен функціонувати не так, як звичайні індекси, а як людський мозок, тобто «як ми можемо думати». Буш вважав, що створення довільних асоціацій між окремими записами є основою пам’яті, тому він хотів створити «mem(ory-)ex» або «Мемекс замість індексу». Результатом став персоналізований, але поверхневий та за своєю суттю згубний дизайн. Замість того, щоб індексувати документи безпосередньо за їхнім змістом або характеристиками, Буш запропонував кодувати документи за їх передбачуваною відповідністю певній темі, наприклад перевазі короткого турецького лука під час хрестових походів. Таким чином, документи, що відносилися до тієї самої теми, були пов’язані один з одним спільним кодуванням, яке забезпечувало «маршрут» через колекцію документів. Насправді, кожен маршрут — це концепція індексування, а код для кожного сліду — це, по суті, термін індексації.
Однак судження про релевантність, як відомо, є непослідовними, ситуативними та можуть змінюватися в міру розвитку знань. Оскільки сліди Буша ґрунтувалися не на змісті документа, а на сприйнятій відповідності документів до маршрутів, схема маршрутів будь-якої особи навряд чи буде задовільною для будь-якого іншого користувача. Персоналізована інформаційна система може бути корисною для окремої людини, але має обмежену корисність для інших. Крім того, сприйняття релевантності є менш стабільним, ніж сприйняття змісту теми. З цієї причини звичайне тематичне індексування залишається прийнятним, навіть кращим на практиці, оскільки система, заснована безпосередньо на релевантності, як у Мемекс, не може змінюватися автоматично, щоб відобразити постійно змінювані уявлення про релевантність. Сліди, бувши заснованими на особистих знаннях і уявленнях про релевантність однієї людини, були б дуже застарілими. Зі збільшенням знань користувача змінювалося сприйняття релевантності, і сліди потрібно було б переробити. Будь-який заданий шаблон маршрутів залишатиметься доречним лише до тих пір, поки користувач нічого не навчиться з використання Мемекс або будь-яким іншим способом.
Технологія Мемекс
Мемекс Буша спирається на два головні джерела: його погляд на асоціативні зв’язки як механізм, за допомогою якого працює мозок; фотографічні та інші технології, доступні наприкінці 1930-х років. Зазначені вище особливості та інші вдосконалення, такі як невелика камера, прив’язана до лоба дослідника, щоб фотографувати все, на що він або вона дивляться, були більш-менш можливими окремо з технологією 1939 року, хоча об’єднання їх в одну робочу станцію, ймовірно, було б непрактичним.
У 1939 році Буш фактично був відповідальним за проєктування та створення машини для пошуку документів, набагато швидшої та технологічнішої, ніж будь-які попередні спроби. Цей прототип сформував контекст, впізнавану технологічну основу (впізнавану на малюнках Сімі) і, ймовірно, стимул для його роздуму «Як ми можемо думати».
Селектори мікрофільмів
У 1920-х і 1930-х роках мікрофільм став популярним засобом для зберігання записів, особливо в банках, і всі види людей активно винаходили обладнання для мікрофільмів (Stewart & Hickey, 1960). Мікрофільмування заощадило місце для зберігання, і банки виявили, що мікрофільмування анульованих чеків було корисним заходом проти шахрайства (Johnson, 1932; Schwegmann, 1940). Але оскільки документи навряд чи були мікрофільмовані в порядку, зручному для ідентифікації окремих записів, постало питання, як шукати будь-який документ. Перфокарти були добре відомі, але пристрої для зчитування карток були відносно повільними — 150 карток на хвилину — і пошук потрібної картки давав лише одну адресу електронний документ на мікрофільмі. Було б зручніше мати «інтегральну» пошукову систему, яка поєднує в собі індекс і документ. Існувало дві логічні можливості. Можна було прикріпити кадри мікрофільму до картки («апертурні картки») або записати логічний еквівалент перфокарти на мікрофільмі поряд із зображенням документа. Можна було пробити отвори в плівці або розташувати непрозорі та напівпрозорі плями на плівці, щоб позначити отвір чи відсутність отвору. Кожен із цих прийомів був випробуваний. Звичайна форма технології селектора мікрофільмів полягає у створенні «пошукової картки» (перфокартки) або шаблону, що містить шуканий шаблон кодування, і вирівнювання його з кодованими ділянками на мікрофільмі між джерелом світла та фотоелементом. Див. малюнки 1 і 2.
Коли коди мікрофільму проходять повз пошукову картку, збіг візерунка на мікрофільмі з рисунком на пошуковій картці вплине на потік світла від джерела світла до фотоелемента і, таким чином, на потік електричного струму від фотоелемента. Так ідентифікується потрібний запис і запускається відповідна дія, наприклад створення копії.
Наскільки потужними обіцяли бути ці машини, невідомо. У 1925 році на Міжнародному конгресі фотографії був продемонстрований беззернистий мікрофільм із роздільною здатністю, еквівалентною зберіганню всього тексту Біблії в 50 разів на одному квадратному дюймі плівки. G. W. W. Stevens (1968, 302) називає мільйон біт на квадратний міліметр плівки як теоретичну, але на практиці недосяжну межу для мікрофільму. До 1961 року швидкість пошуку 15 000 кодів за хвилину була досягнута на експериментальному мікрофільм-селекторі (Bagg & Stevens, 1962, App. B). Селектори мікрофільмів були розроблені для невеликих прямокутних шматків («чіпів») плівки, а також для рулонів мікрофільму.
В книзі «Гігантські мізки; або «Машини, які думають», популярний вступ до цифрових комп’ютерів, у 1949 році передбачалося, що в майбутній «автоматизованій бібліотеці» записи каталогу (і, зрештою, документи) будуть на мікрофільмах і витягуватимуться цифровим комп’ютером:
«Ви зможете набрати в каталозі машини «виготовлення печива». У машині буде тріпотіти кіноплівка. Невдовзі це припиниться, і перед вами на екрані буде спроєктовано частину каталогу, яка показує назви трьох-чотирьох книг, що містять рецепти печива». (Берклі, 1949, 181).
Згодом індексування було переміщено з плівки на цифрові комп’ютери, підключені до пристроїв для зчитування мікрофільмів: комп’ютерна система пошуку (CAR) замінила фотоелектричні селектори мікроплівок.
У бібліотечній літературі іноді стверджується, що Ральф Р. Шоу (1907-1972), видатний бібліотекар і професор, винайшов або «сконструював» швидкий селектор мікрофільмів (наприклад, Н. Д. Стівенс, 1978). Але це неточно. Машина, оприлюднена Шоу в 1949 році, була заснована на попередньому прототипі, розробленому з 1938 по 1940 рік групою з Массачусетського технологічного інституту (MТI) під керівництвом Буша. Керівником проєкту прототипу Буша був Джон Х. Говард, а асистентами з дослідження були Рассел С. Койл, Джон Кумбс, Клод Шеннон і Лоуренс Стейнхардт. Компанії Eastman Kodak і National Cash Register надали по 10 000 доларів кожен. Мета проєкту полягала в тому, щоб протягом двох років розробити прототип машини, здатної швидко вибирати мікрофільмовані бізнес-записи з мікрофільму: швидкий селектор мікрофільмів. Селектор Буша справді був швидким, оскільки він використав переваги двох нових розробок: удосконалена технологія фотоелектричних елементів; та стробоскопічну лампу, вперше розроблену його колегою Гарольдом Е. Еджертоном. Створюючи яскравий спалах світла тривалістю лише одну мільйонну частку секунди, стробоскопічна лампа дозволяла копіювати вибране зображення мікрофільму «на льоту», не зупиняючи фільм (та пошук) для створення копії. Селектор мікрофільмів Буша ніколи не використовувався оперативно, за винятком того, що він, здається, використовувався для криптоаналізу: він, зрештою, був розроблений, щоб бути ефективним для ідентифікації (вибору) кожного входження зазначеного коду.
Після Другої світової війни Кумбс, Говард і Стейнхардт працювали разом в Engineering Research Associates (ERA) у Сент-Полі, Міннесота (Томаш, 1980). До Буша звернулися його колишні студенти, які зараз навчаються в ERA, щоб отримати підтримку для подальшої роботи над селекторами мікрофільмів. Зрештою Міністерство торгівлі США уклало контракт з ERA на створення нового селектора мікрофільмів. Бібліотекар Ральф Шоу, тодішній директор Національної сільськогосподарської бібліотеки, отримав фінансування для кодування тестового матеріалу та тестування нової машини ERA. Кажуть, що Керролл Вілсон, який займався патентами Буша в Массачусетському технологічному інституті, а зараз працює у Комісії з атомної енергії (AEC), організував надання AEC фінансування Міністерству торгівлі на розробку селектора мікрофільмів (Coile, 1990; Engineering Research Associates, 1949; Pike & Bagg, 1962).
Була певна критика тесту та деякі припущення, що і Буш, і Шоу сумніваються в майбутньому технології селектора мікрофільмів. Шоу розрекламував швидкий селектор мікрофільмів ERA, зробивши його та себе широко відомими у всьому світі (Шоу, 1949a; 1949b). Згодом він відмовився від нього як незадовільного.
У літературі існує загальна думка, що Буш винайшов перший швидкий селектор мікрофільмів. Але чи це насправді так? У 1960 році журнал Fortune повідомив, що в 1949 році:
«Невдовзі після публічної демонстрації швидкого селектора Шоу відвідав інженер, на ім’я Голдберг, який до війни працював у відомій німецькій оптичній фірмі Zeiss-Ikon. Голдберг сказав, що він радий побачити, що хтось нарешті знайшов застосування його ідеї запису на мікрофільмах в поєднанні з індексним кодом – по суті та сама ідея, що ідея Буша. Голдберг отримав патент США на цю ідею в 1931 році». (Белло, 1960, 167).
Шоу сказав Голдбергу, що він не знав про роботу Голдберга, і згодом згадав патент Голдберга (E. Goldberg, 1931) у двох своїх основних статтях про селектор мікрофільмів ERA (Шоу, 1949a; 1949b). Пізніше Роберт Ферторн (1958) обговорював «Як ми можемо думати» в Computer Journal. Фейрторн критично оцінив ідеї Буша, зазначив, що «небагато з його пропозицій були оригінальними», а також згадав попередню роботу Голдберга. Стаття Фейрторна була передрукована в його книзі Towards information retrieval (1961, 135-146). У 1960 році Хоукінс у книзі під редакцією Шоу стверджує:
«Шоу приписує доктору Е. Голдбергу перше практичне застосування електроніки для відбору даних на плівці, а доктору Ванневару Бушу — основні принципи організації знань і базову електронну систему, що використовується в Rapid Selector». (Hawkins, 1960, 145).
Гокінс цитує та, можливо, лише підсумовує статтю Шоу 1949 року (Shaw, 1949a). У докладній історії селекторів мікрофільмів Бегг і Стівенс (1962) згадують патент США Голдберга. Тож до 1962 року в інформаційно-пошуковій літературі було кілька побіжних посилань на попередні винаходи Голдберга, але, здається, відтоді майже нічого. У 1957 році в ізраїльському технічному журналі Нойман поскаржився, що в розповіді Ванневара Буша про швидкий селектор в Life не згадується Голдберг, «справжній винахідник, який насправді побудував і продемонстрував таку машину багато років потому». (Neumann, 1957, v).
Виникає кілька запитань: ким був Голдберг? Що саме він винайшов? Чи справді він створив селектор мікрофільмів? Що Голдберг опублікував на цю тему? Чи знав Буш про роботу Голдберга? Якщо селектор мікрофільмів Буша надихнув його фантазію про Мемекс, то чи робота Голдберга надихнула на якісь подібні бачення? Нікому не вистачило цікавості дізнатися? Чи можемо ми зробити якісь висновки щодо соціології чи науки про інформацію з разючого контрасту між постійним визнанням Буша та тривалим порівняльним забуттям Голдберга?
Емануель Голдберг
Емануель Гольдберг народився в Москві, Росія, у 1881 році. Він закінчив Московський університет, переїхав до Німеччини та здобув ступінь доктора наук у Лейпцизькому університеті в 1906 році, захистивши дисертацію про кінетику фотохімічних реакцій. У 1917 році він переїхав до Дрездена, щоб стати директором компанії Ica AG., яка пізніше була об’єднана з іншими фірмами (Contessa-Nettel, Ernemann, Goertz і Hahn), щоб утворити Zeiss Ikon AG., контрольовану Фондом Карла Цейса з Єни. Голдберг став першим провідним директором Zeiss Ikon. Живучи в Дрездені, він також був професором Інституту наукової фотографії Технічного університету.
Починаючи з бакалаврату, Голдберг уже до 1931 року вніс чудовий та блискучий ряд ідей та винаходів, переважно пов’язаних із фотографією. Це включало процес цинкування, першу ручну кінокамеру (Kinamo), раннє залучення до телевізійних технологій і добре прийняту книгу Der Aufbau des photographischen Bildes (Побудова фотографічного зображення) (Е. Голдберг, 1922). Також Голдберг розробив мікрофільм із дуже високою роздільною здатністю, згаданий вище, і технологію, що лежить в основі мікроточок, які пізніше використовувалися в шпигунстві (E. Goldberg, 1926; White, 1989; 1990).
Міжнародний конгрес фотографії 1931 року
8-й Міжнародний конгрес фотографії, що відбувся в Дрездені в 1931 році, слід вважати піком у кар’єрі Голдберга. Саме пропозиція, представлена від імені Комітету з сенситометрії Голдбергом і його колишнім інструктором Робертом Лютером щодо стандартного вимірювання швидкості плівки, стала основною темою обговорення. Ця пропозиція призвела до прийняття знайомих стандартів швидкості плівки DIN та ASA.
Робота конгресу була складною в технічному плані. Однак для широкої публіки була призначена спеціальна сесія більш популярного характеру, на якій Голдберг приголомшив публіку. «Доктор Е. Голдберг… прочитав надзвичайно добре ілюстровану популярну лекцію на тему «Основи розмовних фільмів», — повідомляв Journal of the Society of Motion Picture Engineers (Шеппард, 1932). Журнал The Zeitschrift für angewandte Chemie прокоментував «дивовижно прості експерименти» професора Голдберга (Anon., 1931). У своїй лекції він продемонстрував, як коливання стрілки фонографа, що відтворюють запис увертюри «Егмонт», можна перетворити на електричний струм, який створює візерунки на осцилографі, а також коливання в обертовій лампі розжарювання, які потім перетворюються за допомогою фотоелемента зі світла назад до електричного струму і подаються в гучномовець для відтворення музики, записаної на фонографі (E. Goldberg, 1932a).
На бенкеті конгресу в ратуші Голдбергу була вручена престижна медаль Пеліго Французького товариства фотографії та кінематографії. Ці події, здається, затьмарили доповідь, яку Голдберг представив на одній із технічних сесій під назвою «Neue Wege der photographischen Registertechnik» («Нові методи фотографічного індексування»). Стаття з’явилася в опублікованих матеріалах конгресу під назвою «Das Registrierproblem in der Photographie» («Проблема пошуку у фотографії». Голдберг, 1932c). Цей чіткий і стислий документ описує конструкцію селектора мікроплівок із використанням фотоелектричного елемента. Можливо, це перша стаття про пошук електронних документів і описує, здається, першу чинну систему пошуку документів з використанням електроніки. Був продемонстрований прототип. Британський журнал фотографії визнав важливість цієї статті та зробив надзвичайний крок, перевидав її англійською мовою з буквальним і безкорисним перекладом назви «Метод фотографічної реєстрації» (Е. Голдберг, 1932b). (Новий переклад див. у цьому номері).
Два кроки, які на той час були незвичайними для німецької промисловості, свідчать про те, що Голдберг вважав свій фотоелектричний селектор мікроплівок потенційно важливим: німецький патент був виданий на його ім’я, а також Zeiss Ikon, і, продовжуючи свій трудовий контракт, він домовився про частку в будь-які майбутні відрахування за цей конкретний патент (H. Goldberg, 1990). Було створено два різні прототипи (H. Goldberg, 1990), але вони не були розроблені в продукт, і ми поки що не знайшли інших записів про них. У детальній офіційній історії досягнень і продукції Zeiss Ikon та її попередніх фірм, виданої у 1937 році, фотоелектричний селектор мікроплівок не згадується. Існує цікава згадка про «так звану машину для пошуку чеків і документів, створену для банків і промислових фірм, яка дозволяла… постачати фотокопії» (Zeiss Ikon, 1937, 122. Transl. MKB), але ми вважаємо, що це має бути посилання на неелектронне обладнання, включаючи антверпенську жиромашину, зазначену нижче.
У 1933 році, коли Гітлер прийшов до влади, Голдберг, бувши євреєм за походженням, зазнав фізичного насилля з боку нацистів, був звільнений з посади професора та став біженцем. Він емігрував до Парижа, де з 1933 по 1937 рік керував Optica та Iconta, дочірніми компаніями Zeiss у Франції. Офіційна історія Zeiss Ikon 1937 року, опублікована в епоху нацизму, не згадує Голдберга, всупереч провідній ролі, яку він грав протягом більшої частини існування фірми. У 1937 році він переїхав до Тель-Авіва, заснував Goldberg Instruments Ltd, допомагав військовим зусиллям союзників, продовжував цікавитися пошуком інформації та помер у 1970 році.
Не тільки нацисти приховали досягнення Голдберга. У 1946 році, через двадцять років після публікації класичної статті Голдберга про технологію мікроточок (E. Goldberg, 1926), Reader’s Digest опублікував хвалькувату статтю про шпигунство та мікроточки за підписом Дж. Едгара Гувера, директора Федерального бюро розслідувань США. Не згадуючи імені Голдберга, Гувер пише про «знаменитого професора Заппа, винахідника мікроточкового процесу, у Вищій технічній школі в Дрездені». Очевидно, Гувер пов’язує досягнення та академічне призначення Голдберга з ім’ям Уолтера Заппа, винахідника мініатюрної камери Minox, яка також використовувалася шпигунами, але з зовсім іншою технологією та нездатною виробляти мікрокрапки. Помилковий опис виробництва мікрокрапок був зроблений нижче (Hoover, 1946, 3. Обговорення «цієї суміші напівправди та відкритої дезінформації» див. в White, 1990, 191-195. Reader’s Digest надрукував твір Гувера як головну статтю в номері від 1 квітня).
Хто знав що коли?
Як зазначалося вище, Голдберг особисто привернув увагу Шоу до свого патенту, який згодом згадували Шоу, Фейрторн, Бегг і Стівенс, а також іноді в оглядах методів документування (наприклад, Міжнародна федерація документації, 1964, 298).
Актуальність патенту Голдберга для пошуку документів неочевидна ні з його назви, ні з анотації в Патентному бюлетені США, де він був опублікований 29 грудня 1931 року. Він, як і інші до Буша, назвав свій винахід «статистичною машиною». Німецький патент, поданий у 1927 році, мав назву «Пристрій для відбору статистичних і облікових даних» (Zeiss Ikon & Goldberg, 1938). Electronics (1932) включив американський патент Голдберга в список регулярних патентів із таким коротким описом: «Статистична машина. Використання світлового променя та фототрубки для додавання, сортування та інших статистичних операцій».
Також було досить марним те, що Голдберг використовував німецьке слово «Register» і його похідні, які мають багато значень, пов’язаних із записом, індексуванням і, у контексті фотографування та виробництва документів, вирівнюванням. Гірше того, дослівний англійський переклад 1932 року «Метод фотографічної реєстрації» вводить в оману і не пропонує статті про пошук документів.
Селектор мікрофільмів Голдберга був відомий дослідницьким лабораторіям Kodak у Рочестері, штат Нью-Йорк, до того, як Kodak профінансував Буша для створення «швидкого» селектора мікрофільмів. Двоє провідних вчених з дослідницьких лабораторій Kodak, Семюел Едвард Шеппард і Адріан Пітер Герман Трівеллі, були присутні на Конгресі 1931 року та були особистими друзями Голдберга і, ймовірно, бачили демонстрацію прототипу. У 1937 році син Голдберга, Герберт Голдберг, пішов працювати в Eastman Kodak Research Laboratories. У 1938 році співробітник лабораторій Річард С. Морс подав заявку на отримання патенту на удосконалення кодового розпізнавання на мікрофільмоселекторі, а пізніше передав його компанії Eastman Kodak (Морс, 1942).
Селектор мікрофільмів Голдберга був відомий і в IBM. Джеймс Вер Брайс (1880-1949), головний науковий директор IBM у 1930-х роках, стежив за новими розробками в електроніці та цікавився мікрофільмом як носієм для зберігання даних. (Про Bryce див. Anon., 1949, і Bashe et al., 1986). Коли в 1931 році з’явився патент Голдберга в США, IBM негайно придбала на нього ліцензію. Один із 400 власних патентів Брайса, поданий у 1936 році, стосувався вдосконаленого селектора мікрофільмів (Bryce, 1938).
Знаючи про патент Ґолдберга, можна знайти доповідь конгресу, якщо впізнати її з назви, заглянувши під Голдберга в Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur (IBZ або «Dietrich»), (Abt. A, v. 70, 1932) , головному німецькому покажчику періодичної літератури, або в записі для Голдберга у виданні 1937 р. (але не у виданні 1970) провідного довідника вчених Дж. К. Поггендорфа (1937). Шоу, який вільно володів німецькою мовою і знався на бібліографії, не важко було б її знайти. Однак, ця стаття, здається, залишилася майже повністю невідомою та нецитованою.
У США в журналі Journal of Documentary Reproduction, який видавався з 1938 по 1942 рік, повідомлялося про дослідження та розробки, пов’язані з мікроформами в документації. Велика бібліографія в першому випуску включає як англійську, так і німецьку версії доповіді Голдберга на конгресі та інший безкорисний дослівний переклад німецької версії: «Проблема реєстрації у фотографії» (Berthold, 1938, 100). Жодних інших згадок про Голдберга в Журналі не було помічено, хоча є заява без джерел або пояснень, що «вже була проведена робота з вибору пристроїв стробоскопічного та фотоелементного типу» (Carruthers, 1938, 269).
У 1937 році В. Д. Тейт підготував доповідь під назвою «Сучасний стан обладнання та витратних матеріалів для мікрофотографії» для Комітету науково-допоміжних засобів навчання Національної дослідницької ради. Буш був членом цього комітету. Доповідь, передрукована як спеціальний випуск Journal of Documentary Reproduction (Tate, 1938), містить короткий опис роботи Мерла Е. Гулда (відомого як Мерл С. Гулд):
«Фотоелектричні елементи в поєднанні з системою ключів, вбудованих в оригінальний мікрофільм, дозволять машині вибирати заздалегідь визначені типи… Попередні моделі показали значну перспективу» (с. 48)
Один із патентів Гулда, на який подано заявку в 1936 році, стосувався «засобу ідентифікації», який використовував масив фотоелектричних елементів для виявлення певних шаблонів світла, такий самий загальний підхід, як і в наступному швидкому селекторі мікрофільмів Буша (Gould, 1940). Можна було очікувати, що Буш, як член комітету, прочитав звіт і, отже, знав про попередню роботу Гулда. Голдберг у звіті не згадується.
Незабаром після війни проєкт розробки селектора мікрофільмів в ERA отримав кодову назву «Голдберг», що, можливо, було посиланням на Емануеля Голдберга (Берк, 1991). Якби ця кодова назва мала якийсь інший референт, як-от Руб Голдберг, це був би іронічний збіг.
Європейські документалісти
Наскільки добре машина Голдберга була відома європейським фахівцям із пошуку інформації (тоді це називалося «документацією») у 1930-х роках? Якщо прототип селектора мікрофільмів Буша надихнув його концепцію Мемекс, чи попередній прототип Голдберга також надихнув будь-які подібні, більш ранні ідеї персональних інформаційних машин серед документалістів? Література про документацію в 1930-х роках була настільки ж стурбована технологією мікрофільмів, як зараз – комп’ютерною технологією, і з тієї ж причини, кожна з яких є найперспективнішою технологією пошуку інформації на той час. Основним міжнародним журналом, виданим Міжнародним інститутом документації (I.I.D., нині Міжнародна федерація інформації та документації (F.I.D.)), був I.I.D. Communications, в якому привернули увагу два споріднені винаходи фірми Голдберга. Одним з них був пристрій для зчитування мікрофільмів, створений для адміністрації Антверпену Гіро, який дозволяв візуально знаходити та сканувати мікрофільм попередньо відсортованих анульованих чеків зі швидкістю до 3000 чеків на хвилину (Keegstra, 1933). Фото машини можна побачити в I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Таблиця XLV. Іншим був додаток для мікрофільмів, який зменшив витрати на оплату праці та технічні помилки під час підготовки щомісячних рахунків для телефонних абонентів у міській телефонній системі Амстердама (Maitland, 1931). Зображення обладнання також з’являється в I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Таблиця XLIV. Прототип селектора мікрофільмів Голдберга, безсумнівно, мав би значний інтерес, якби він був відомий, але, здається, є мало доказів, що це так.
Найбільш ґрунтовним розглядом інформаційного пошуку в той період був Traité de documentation Поля Отле (1934). Ідіосинкратичний текст Отлета досить перспективний. На телебаченні він визнає потенціал використання телекомунікацій для віддаленого доступу до документів:
«Незабаром телебачення стане проблемою, яка, по суті, вирішена, як це вже є в теорії: зображення відтворюється на відстані без дроту. Можна уявити собі електричний телескоп, який дозволяє читати вдома, «телечитаючи» книги, викладені в читальних залах великих бібліотек, на заздалегідь запрошених сторінках». (с. 238. Пер. МКБ).
Пізніше він перераховує винаходи, такі як машинний переклад, які необхідні для пошуку та обробки інформації. Підкресливши важливість телекомунікацій та потребу в технічних стандартах, Otlet надає стислий план персональної інформаційної системи, включаючи передбачення гіпертексту:
«Ми повинні мати комплекс пов’язаних машин, які б виконували такі операції одночасно або послідовно: 1. Перетворення звуку в текст; 2. Копіювання цього тексту стільки разів, скільки буде необхідно; 3. Налаштування документів таким чином, щоб кожна дані мали власну ідентичність і свої відносини з усіма іншими в групі, з якими їх можна повторно об’єднати за потреби; 4. Присвоєння класифікаційного коду кожним даним; [поділ документа на частини, по одній для кожної даної , та] перегрупування частин документа відповідно до класифікаційних кодів; 5. Автоматична класифікація та зберігання цих документів; 6. Автоматичний пошук цих документів для консультації та доставки або для перевірки, або до машини для створення додаткових нотаток. 7. Механізоване маніпулювання всіма записаними даними за бажанням для отримання нових комбінацій фактів, нових відносин між ідеями, нових операцій з використанням символів».
«Машина, яка б задовольнила ці сім вимог, була б справжнім механічним і колективним мозком». (с. 391. Пер. МКБ)
Отле, який сам був піонером у використанні мікроформ для документування та брав активну участь у попередніх Міжнародних конгресах фотографії, ймовірно, знав про Голдберга та його мікрофільм високої роздільної здатності. Однак коротке обговорення Отлетом «вибору машин» (с. 390) не виходить за межі обладнання перфокарт. Здається, що в Traité немає впізнаваного натяку на фотоелектричне відновлення з мікрофільму.
Німецька версія доповіді Голдберга включена без анотації до анонімної бібліографії в I.I.D. Communicationes 1935 (Анон., 1935, 19). Це також зустрічається в бібліографії, складеній Вальтером Шермейєром і Т. П. Луз’єсом (1937), також опублікованій в I.I.D. Communicationes у 1937 році. Але Голдберг не згадується в наступному підручнику Луз’єса з документації, хоча він включає історичну довідку та обговорює селектори мікрофільмів (Лузьє, 1967), що свідчить про те, що саме Шуермайер додав статтю Голдберга до бібліографії.
У 1930-х роках Вальтер Шермейер працював бібліотекарем в Бібліотеці мистецтва й техніки у Франкфурті, Німеччина, та брав активну участь у документалістських колах (Habermann, Klemmt, & Siefkes, 1985, 315-316). Він очолював I.I.D. комітет з технічних методів документації. У статті, представленій на 29-й конференції Німецької асоціації бібліотекарів (VDB) у Дармштадті в 1933 році та опублікованій у Zentralblatt fuer Bibliothekswesen, провідному міжнародному журналі з бібліотечної справи, Шермейєр (1933) звернув увагу на чекову машину Zeiss Ikon Giro, яка підходила для бібліотечних каталогів і для 35-мм камери Contax, розроблену в Zeiss Ikon під керівництвом Голдберга. На Міжнародному конгресі з документації в Копенгагені 1935 року Шермейер (1936) представив статтю про використання мікроплівки, яка містить параграф про методи фотоелектричної селекції, який не містить цитат, але, здається, посилається на селектор Голдберга:
«Таку документацію на плівці можна повністю автоматизувати за допомогою фотоелектричних методів відбору. Це нове відкриття дозволяє будь-які сигнали у формі точок, а також цифр або літер, записаних на прозорих аркушах або плівках, сканувати та відбирати за допомогою фотоелементу. Очікується, що незабаром ми матимемо автоматичну машину, яка, перемикаючи фотоелемент на заданий код, зупинятиме збережені плівки з тим самим кодом, робитиме копії та зберігати їх знову в тій самій послідовності. Таким чином, за дуже короткий час бібліографія, зведення наявних посилань та інші документи, включаючи ілюстрації, можуть бути складені повністю автоматично». (Col. Schü. 8. Перекл. MKB)
Шурмейєр також передбачив потенціал телекомунікацій:
«Але яку революцію для пошуку інформації та особливо для бібліотек може принести телебачення! Можливо, одного дня ми побачимо наші читальні зали пустими, а на їхньому місці кімнату без людей, у якій виставляються книжки, які замовляють телефоном, які користувачі читають у себе вдома за допомогою телевізійного обладнання». (Col. Schü. 9. Перекл. MKB).
Бібліограф Отлет і бібліотекар Шуермейер були більш перспективними у своїх ідеях щодо технології пошуку інформації, ніж Буш, професор електротехніки десятиліттям пізніше.
Переоцінка Буша
Буш, здається, мало сказав у своїй опублікованій праці про попередників свого Мемекс або швидкого селектору мікрофільмів. Три міркування свідчать про те, що він не знав про деталі роботи Голдберга, коли створював свій прототип у 1938-40 роках:
1. Рассел С. Койл, науковий співробітник у розробці швидкого селектора мікрофільмів Буша, не пригадує жодних посилань на роботу Голдберга в той час (Coile, 1990).
2. Шоу, чия участь була прямим розвитком роботи Буша, сказав Голдбергу в 1949 році, що він не знав про роботу Голдберга (Bello, 1960; H. Goldberg, 1990).
3. Різниця в технічній конструкції. Голдберг співставляв за допомогою доповнення або «згасання»: при зіставленні напівпрозорих кодів на пошуковій картці з непрозорими мітками на плівці (як на рис. 1), поява шуканого коду була виявлена шляхом миттєвого блокування всього світла на одному фотоелементі. Проте конструкція Буша збіглася випадково: отвори як коди на пошуковій картці зіставлялися з напівпрозорими кодами на плівці. Появу шуканого коду було виявлено шляхом визначення наявності світла в кожній позиції, визначеній шаблоном пошуку, але в жодній іншій позиції цього не було виявлено. Потрібен був банк фотоелементів, по одному для кожної можливої позиції, та потрібно було визначити правильну комбінацію електричних вихідних сигналів. Це було набагато складніше завдання та менш оригінальна конструкція, ніж у Голдберга. Подальші розробники робили пошук шляхом доповнення (вимирання), як, ми припускаємо, зробив би Буш, якби знав подробиці роботи Голдберга.
З усім тим, швидкий селектор Голдберга був відомий принаймні в двох провідних дослідницьких центрах США: в IBM та в Eastman Kodak Research Laboratories, одному зі спонсорів Буша. Слід також пам’ятати, що про нові розробки часто відомо досить мало в неповній формі. Ми припускаємо, що Буш не самостійно створив поняття електронного селектора мікрофільмів, хоча це було можливо. Не дивно, що один і той же винахід іноді виникає незалежно і більш-менш одночасно, коли є потреба і зароджується технологія. Винахідники віддають перевагу винаходу, ніж копіюванню. Оглядаючись назад, винахід фотоелектричного селектора мікроплівок виглядає майже неминучим, оскільки він був логічним розвитком кожної з двох різних технологій: (i) це було логічне продовження перфокарт для перенесення кодування на мікроплівку, потім єдиний видатний носій для компактного зберігання; і (ii) це було дуже схоже на звукові фільми, де кодування, яке потрібно сканувати, розміщується на плівці поряд із зображеннями на плівці. За таких обставин слід очікувати багаторазового незалежного винаходу. Наприклад, здається, що Хелен М. Девіс, працюючи зі своїм чоловіком Уотсоном Девісом і Рупертом Х. Дрегером, винайшли селектор мікрофільмів незалежно один від одного в 1935 році (Bagg & Stevens, 1962, 17). Вотсон Девіс, як і Шуермейєр, виступив із доповіддю на Копенгагенському I.I.D. конференції, на якій він також згадав, досить туманно, методи фотоелектричної селекції та пошуку з мікрофільму.
Вотсон Девіс займав у всьому цьому цікаве місце. Його дуже цікавило використання мікрофільму для зберігання та розповсюдження документів. Він особисто знав Буша, Голдберга, Отлета, Шурмейєра та К. Е. К. Міса, керівника дослідницьких лабораторій Eastman Kodak. Ймовірно, він знав або знав більшість, якщо не всіх, інших осіб, згаданих у цьому документі. (Про Девіса див. Farkas-Conn, 1990).
Висновки
Наше розслідування передісторії Мемекс Ванневара Буша та його швидкого вибору мікрофільмів, звичайно, неповне. Проте знайдені докази вказують на те, що загальноприйнята точка зору потребує суттєвого перегляду.
У травні 1927 року Емануель Голдберг розробив фотоелектричний селектор мікрофільмів, який він назвав «статистичною машиною». До 1931 року в Zeiss Ikon було створено два прототипи, які, мабуть, являють собою першу успішну систему електронного пошуку документів. Технологія селектора мікрофільмів була відома принаймні у двох провідних дослідницьких центрах США (Eastman Kodak і IBM) до 1931 року або незабаром після цього, і в обох випадках можна продемонструвати прямий зв’язок із Голдбергом. Ця технологія була представлена на міжнародних конгресах у 1931 і 1935 роках, та до 1938 року над нею працювало кілька американських винахідників (наприклад, Брайс, Х. Девіс, Гулд і Морзе).
Ванневар Буш зробив у цій галузі подвійний внесок: (i) значні інженерні досягнення команди під його керівництвом у створенні справді швидкого прототипу селектора мікрофільмів; та (ii) спекулятивну статтю «Як ми можемо думати», яка завдяки своєму вмілому написанню та соціальному престижу автора мала негайний і тривалий ефект у стимулюванні інших. Як зазначив Фейрторн, документ Буша був своєчасним і «відкрив людям очі та гаманці».
Довоєнні фахівці з пошуку інформації в континентальній Європі, «документалісти», яких післявоєнні спеціалісти з пошуку інформації здебільшого не поважали, мали ідеї, які були значно досконалішими, ніж зараз зазвичай усвідомлюються.
Додаток: Джерела.
Інформацію про Голдберга знайти нелегко. Найкращими ідентифікованими джерелами були коротка оцінка Ноймана (1957) у номері Goldberg Festschrift у журналі Bulletin of the Research Council of Israel, інтерв’ю 1969 року, опубліковане в Popular Photography (N. Goldberg, 1969), і запис у Міжнародному біографічному словнику центральноєвропейських емігрантів (1983, т. 2, 388). Інші короткі біографічні джерела включають життєпис, надрукований у кінці його докторської дисертації (E. Goldberg, 1906, 46), Browne and Partnow (1983, 234-235), Gubas (1985a; 1985b), Kaprelian (1971), J. C. Poggendorff. (1937; 1970), Sipley (1965, 58-59), Wer ist’s? (1928, ?) і Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie (Anon., 1957). Кілька його публікацій можна знайти, переглянувши сучасні випуски IBZ («Дітріх»). Аспекти його роботи можна знайти за допомогою покажчиків стандартних наукових праць про фотографію, напр. Едер (1945), Міс (1966) і Уайт (1990).
Шоу (1949a) надає зручний вступ до селекторів мікрофільмів. У постскриптумі до цієї статті Е. М. Р. Дітмаса неправильно цитується технічний звіт Engineering Research Associates (1949) про швидкий селектор мікрофільмів ERA як PB 97 535 замість PB 97 313, помилка, повторена деякими наступними авторами. Бегг і Стівенс (1961) надають найкращий історичний опис розвитку селектора мікрофільмів, хоча й неповний щодо Голдберга, який може бути доповнений пізнішим описом Олександра і Роуза (1964). G. W. W. Stevens (1968, розділ 12) надає резюме, як і Міжнародна федерація документації (1964, розділ 9).
Використана література
Alexander, S. N., & Rose, F. C. (1964). The current status of graphic storage techniques: Their potential application to library mechanization. In Libraries and automation, ed. by B. E. Markuson. (pp. 111-40). Washington, D.C.: Library of Congress.
Anon. (1935). Ergaenzungen und Verbesserungen zu dem Artikel von Dipl. Ing. J. P. C. van Asperen ueber moderne photgraphische Reproduktionsverfahren. I. I. D. Communicationes, 2, Fasc. 2: 16-19.
Anon. (1945). A machine that thinks. Time 46:93-94.
Anon. (1949). The light he leaves behind. Think April 1949: 5-6, 30-31.
Anon. (1957). Professor Dr. Goldberg 75 Jahre. Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie, 52: 105-106.
Bagg, T. C., & Stevens, M. E. (1961). Information Selection Systems Retrieving Replica Copies: A state-of-the-art report. National Bureau of Standards Technical note 157. Washington, D.C.: Government Printing Office.
Bashe, C. J. et al. (1986). IBM’s early computers. Cambridge, Mass.: MIT Press.
Bello, F. (1960). How to cope with information. Fortune (September 1960): 162-67, 180, 182, 187, 189, 192.
Berkeley, E. C. (1949). Giant Brains: or, Machines That Think. New York: Wiley.
Berthold, A. (1938). Selected biography on photographic methods of documentary reproduction. Journal of Documentary Reproduction, 1: 87-123.
Browne, T., & Partnow, E. (1983). Macmillan Biographical Encyclopedia of Photographic Artists & Innovators. New York: Macmillan.
Bryce, J. W. (1938). Statistical machine. U.S. Patent 2,124,906. July 26, 1938.
Burke, C. (1991). Personal communication.
Bush, V. (1945a). “As we may think.” Atlantic monthly 176: 101-108.
Bush, V. (1945b). As we may think: A top US scientist foresees a possible future world in which man-made machines will start to think. Life 19, no 11: 112-114, 116, 118, 123-124.
Bush, V. (1946). Endless Horizons. Washington, D.C.: Public Affairs Press.
Bush, V. (1967). Science is Not Enough. New York: Morrow.
Bush, V. (1970). Pieces of the Action. New York: Morrow.
Carruthers, R. H. (1938). The place of microfilm in public library reference work. Journal of Documentary Reproduction, 1: 263-268.
Coile, R. C. (1990). Personal communication.
Eder, J. M. (1945). History of Photography. New York: Columbia University Press.
Electronics (1932) 4, no. 1: 35.
Engineering Research Associates, Inc. (1949). Report for the Microfilm Rapid Selector. St. Paul, MN: Engineering Research Associates. (PB 97 313 often misscited as 97 535).
Fairthorne, R. A. (1958). Automatic retrieval of recorded information. Computer Journal, 1: 36-41.
Fairthorne, R. A. (1961). Towards Information Retrieval. London: Butterworths.
Farkas-Conn, I. (1990). From Documentation to Information Science. New York: Greenwood.
Goldberg, E. (1906). Beitraege zur kinetik photochemischer Reaktionen: Inaugural-Dissertation … Universitaet Leipzig. Leipzig: Barth.
Goldberg, E. (1922). Der Aufbau des photographischen Bildes. Halle: Knapp. 2nd ed., 1925.
Goldberg, E. (1926). A new process of micro-photography. British Journal of Photography, 73: 462-465.
Goldberg, E. (1931). Statistical Machine. U.S. patent 1,838,389. Dec. 29, 1931.
Goldberg, E. (1932a). Die Grundlagen des Tonfilms. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 213-214). Leipzig: Barth, 1932.
Goldberg, E. (1932b). Methods of photographic registration. British Journal of Photography, 79: 533-534.
Goldberg, E. (1932c). Das Registrierproblem in der Photographie. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 317-320). Leipzig: Barth, 1932.
Goldberg, H. (1990). Personal communication.
Goldberg, N. (1969). The other Goldberg: A visit with Zeiss Ikon’s practical prodigy. Popular Photography, 65, no. 5 (November 1969): 88-89, 154.
Goldschmidt, R. B., & Otlet, P. (1925). La conservation et la diffusion de la pensée: Le livre microphotique. (I.I.B. publication, 144). Brussels: Institut International de Bibliographie, 1925. English translation in Otlet, P. (1990). International organization and dissemination of knowledge: Selected essays. Transl. and ed. by W. B. Rayward. (204-210). Amsterdam: Elsevier.
Gould, M. E. (1941). Identifying Means. U.S. patent 2,231,186. February 11, 1941.
Gubas, L. (1985a). Emmanuel Goldberg. Zeiss Historica, 7: .
Gubas, L. (1985b). Who invented the Contax? Zeiss Historica, 7: .
Habermann, A., Klemmt, R., & Siefkes, F. (1985). Lexikon deutscher wissenschaftlicher Bibliothekare 1925-1980. Zeitschrift fuer Bibliothekswesen und Bibliographie Sonderheft 42. Frankfurt: Klostermann.
Hawkins, R. R. (1960). Production of micro-forms. State of the library art, ed. by R. Shaw, v. 5, part 1. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers–The State University.
Hoover, J. E. (1946). The enemy’s masterpiece of espionage. Reader’s Digest 48: 1-6.
International Biographical Dictionary of Central European Emigrés, 1933-1945. (1983). Munich: Saur.
Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur. (1932). Abt. A, v. 70. (“Dietrich”)
International Federation for Documentation. (1964). Manuel practique de reproduction documentaire et de sélection. FID Publ. 353. Paris: Gauthiers-Villars.
J. C. Poggendorff’s biographisch-literarisches Handwörterbuch. (1937). Berlin: Verlag Chemie. VI, ii: 916; Also (1970) VIIb: Teil 3: 1685.
Johnson, W. E. (1932). “Protection and profits through photography.” Bankers Magazine, 125: 537-540.
Kaprelian, E. K. (1971). In Memoriam: Emmanuel Goldberg, 1881-1970. Photographic Science and Engineering, 15: 3.
Keegstra, H. (1933). Die Photographie in der Gemeinde-Giroverwaltung. In: International Institute for Documentation. XIIe Conférence. Rapports. (pp. 130-134). (I.I.D. Publ. 172a). Brussels: I.I.D.
Lilley, D. B., & Rice, R. W. (1989). A history of Information Science 1945-1985. San Diego, CA: Academic Press.
Loosjes, T. P. (1967). On Documentation of Scientific Literature. London: Butterworths.
Maitland, C. E. A. (1931). Die photographische Gespraechszahlerablesung und die optisch-mechanische Auswertung der Zaehlerstaende. Zeitschrift fuer Fernmeldetechnik, Werk- und Geraetebau, 12. Jg, 2. Heft (28 Feb. 1931): 17-20.
Mees, C. E. K. (1966). The Theory of the Photographic Process. 3rd ed. New York: Macmillan.
Morse, R. S. Rapid Selector-calculator. U.S. Patent 2,295,000. September 8, 1942.
Neumann, S. (1957). Prof. Emanuel Goldberg. Bulletin of the Research Council of Israel. Section C: Technology, 5C, no. 4: iii-v.
Nyce, J. M., & Kahn, P. (1989). “Innovation, pragmaticism, and technological continuity: Vannevar Bush’s Memex.” Journal of the American Society for Information Science, 40: 214-220.
Otlet, P. (1934a). Le livre photomicrographique. [Followed by] Notice sur les brevets Georges Sebille. I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 1: 19-23.
Otlet, P. (1934). Traité de documentation. Brussels: Editiones mundaneum. Reprinted Liège, Belgium: Centre de lecture publique de la communauté Française, 1989.
Pike, J. L. & Bagg, T. C. (1962). The Rapid selector and other NBS document retrieval studies. In National Microfilm Association. Proceedings of the Eleventh Annual Meeting, ed. by V. D. Tate. (pp. 213-227). Annapolis, MD: National Microfilm Association.
Rayward, W. B. (1976). The Universe of Information: The Work of Paul Otlet for Documentation and International Organisation. (FID Publ. 520). Moscow: VINITI.
Rayward, W. B. (1986). Otlet, Paul-Marie-Ghislain. In ALA Encyclopedia of library and information services. 2nd ed. (pp. 626-628). Chicago: American Library Association.
Schuermeyer, W. (1933). Die Photographie im Dienste der bibliothekarischen Arbeit. Zentralblatt fuer Bibliothekswesen 50: 580-583.
Schuermeyer, W. (1936). Mitteilungen ueber einige technische Neuerungen und Anwendungsmethoden fotographischer Hilfegeraete fuer das Dokumentarische Arbeiten. I.I.D. Communicationes, 3, Fasc. 1, cols. Schü. 1-10.
Schuermeyer, W., & Loosjes, T. P. (1937). Literatur ueber die Anwendung von photographischen Reproduktionsverfathren in der Dokumentation. I.I.D. Communicationes, 4, Fasc. 3: 23-29.
Schwegmann, G. A. (1940). Microfilming in business and industry. Journal of Documentary Reproduction 3: 147-152.
Sebille, G. (1932). Method and Apparatus for Reading Books and the Like. U.S. Patent 1,889,575. Nov. 29, 1932.
Shaw, R. R. (1949a). The Rapid Selector. Journal of Documentation, 5: 164-171.
Shaw, R. R. (1949b). Machines and the bibliographical problems of the twentieth century. In L. N. Ridenour, et al. Bibliography in an Age of Science (pp. 37-71). Urbana: University of Illinois Press.
Sheppard, S. E. (1932). Resumé of the Proceedings of the Dresden International Photographic Congress. Journal of the Society of the Motion Picture Engineers, 18: 232-41.
Sipley, L. W. (1965). Photography’s Great Inventors. Philadelphia: American Museum of Photography.
Smith, L. C. (1981). “`Memex’ as an image of potentiality in information retrieval research and development. In Oddy, R. N. et al. (Eds.). Information Retrieval Research (pp. 345-69). London: Butterworths.
Stevens, G. W. W. (1968). Microphotography: Photography and Photofabrication at Extreme Resolution. 2nd ed. New York: Wiley.
Stevens, N. D. (1978). Shaw, Ralph Robert (1907-1972). In Dictionary of American Library Biography. (pp. 476-81). Littleton, CO: Libraries Unlimited.
Stewart, J. & Hickey, D. (1960). Reading devices for Micro-Images. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers — The State University. State of the library art, v. 5, part 2.
Tate, V. D. (1938). The present state of equipment and supplies for microphotography. Journal of Documentary Reproduction 2: 3-62.
Tomasch, E. (1980). The start of an ERA: Engineering Research Associates, Inc., 1946-1955. In N. Metropolis, J. Howlett, & G.-C. Rota (Eds.). A History of Computing in the Twentieth Century (pp. 485-495). New York: Academic Press.
Townsend, L. G. (1938). Method of and Apparatus for the Indexing and Photo-Transcription of Records. U.S. Patent 2,121,061. June 21 1938.
Wer ist’s? (1928). 9. Ausg. Herausg. von H. A. L. Degener. Berlin: Degener.
White, W. (1989). The microdot: Then and now. International Journal of Intelligence and Counterintelligence, 3: 249-269.
White, W. (1990). Subminiature Photography. Boston: Focal Press.
Zeiss Ikon AG. (1937). 75 Jahre Photo- und Kinotechnik; Festschrift herausgegeben anlaesslich der Feier des 75-jaehrigen Bestehens der Zeiss Ikon AG. und ihrer Vorgaengerfirmen 1862 – 1937. [?Dresden: Zeiss Ikon].Zeiss Ikon AG. & Goldberg, E. (1938). Vorrichtung zum Aussuchen statistischer und Buchhalterischer Angaben. [German] Patentschrift 670 190. Dec. 22, 1938.
P) Jako amerykański obywatel i konsultant departamentu Obliczeń i Komunikacji Uniwersytetu Waszyngtońskiego, jak opisałby Pan swoją reakcję na ataki na World Trade Center i Pentagon w dniu 11 września 2001 r.?
Na początku wydało mi się to czymś nierealnym i bardzo odległym, jednakże bardzo szybko zalew informacji medialnych i rozmowy z wieloma ludźmi wpłynęły na mnie bardzo. Tak jak większość Amerykanów czułem silną więź i poczucie przynależności do Ameryki i jej ideałów, byłem poruszony wieloma czuwaniami i zgromadzeniami W naszym mieście, Seattle, ludzie złożyli milion (taka ilość została oficjalnie ogłoszona) wiązanek a na naszym Uniwersytecie, jak szacuję, 5000 ludzi zebrało się by czuwać, trzymać się za ręce w poczuciu wspólnoty, śpiewać pieśni.
Byłem pod wrażeniem tego, jak szybko ludzie zorganizowali się by ochraniać i wspierać lokalne społeczności muzułmańskie i arabskie. Każdy meczet w Seattle, o którym wiem, był udekorowany kwiatami i flagami przyniesionymi głównie przez niemuzułmanów. Muzułmanie i niemuzułmanie stanęli ręka w rękę, machali do przejeżdżających samochodów i czuwali, by przeciwdziałać ewentualnym rozruchom. Oczywiście, było też kilka ataków na meczety i muzułman (oraz inne mniejszości, takie jak Sikhowie czy sudańscy chrześcijanie, których brano za muzułmanów) ale przeważająca ilość informacji medialnych oraz od pojedynczych osób, które odebrałem, była taka, że powinni oni być traktowani jak pobratymcy-Amerykanie. Stoi to w ostrym kontraście z wydarzeniami podczas II wojny światowej, kiedy to moja żona, z pochodzenia Japonka, dorastała w obozie koncentracyjnym w Idaho, utworzonym przez nasz rząd. Być może nauczyliśmy się czegoś.
Szeroki napływ wsparcia dla ofiar był bardzo poruszający, stacje radiowe i telewizyjne, szkoły, firmy, i zwykli ludzie szturmowali wręcz banki krwi i organizacje charytatywne ze swoimi dotacjami. Nigdy w moim życiu nie widziałem takiego zjednoczenia i poczucia wspólnego celu i determinacji, jak w czasie tych kilku tygodni.
Znaczna część normalnych aktywności życiowych została zawieszona, stacje radiowe i telewizyjne koncentrowały się przede wszystkim na tragedii Imprezy sportowe i okolicznościowe były zawieszone, wiele odwołano, a wielu z nas pracujących, odrywało się od pracy by śledzić wiadomości w mediach i Internecie.
(P) Jaka była podstawowa różnica pomiędzy sposobem w jaki Internet i inne media traktowały te informacje?
Jest wiele różnic pomiędzy informacją przekazywaną przez mass media a dostarczaną przez Internet. Te pierwsze dostarczane są z niewielu źródeł (co potęgowane jest narodową i międzynarodową manią fuzji i przejęć w branży) w ilości, kształcie i kolejności determinowanej przez małą grupę ludzi. Nie ma tutaj prawie miejsca na informację zwrotną, niewiele jest możliwości eksploracji źródeł informacji, lub też do ponownego odtworzenia i prześledzenia materiału.
W kontraście do tego, podstawowym ograniczeniem Internetu jest dostępność częstotliwości, pojemności przesyłowych i możliwość ataków wirusów. Niektórzy obawiali się, iż w przypadku ogólnonarodowego zagrożenia Internet zostanie zablokowany, jednakże pomimo zaistnienia pewnych znaczących problemów, generalnie rzecz ujmując, funkcjonował on be większych zakłóceń. Na przykład, jeden z byłych współpracowników u Disneya opowiedział, iż zaobserwowali ta wielki wzrost wolumenu przepływu danych, iż na początku myśleli, że jest to atak typu „odmowa dostępu”, jednak, gdy zorientowali się o co naprawdę chodzi, „odchudzili” przesyłane treści, usuwając większość grafik i spakowali przesyłane pliki ponad 10-krotnie, aby zapewnić niezakłócony przepływ informacji. Osobiście nie doświadczyłem żadnych większych spowolnień zarówno jeżeli chodzi o dostęp do sieci, jak i emaile.
Poczta elektroniczna okazałą się szczególnie efektywna w trakcie tego zagrożenia. Jeden z naszych pracowników miał tego dnia przemawiać w Pentagonie, ale udało mu się poinformować cała naszą grupę za pomocą jednego emaila, że jest bezpieczny. Inny nasza współpracownica użyła Internetu do odszukania obrazów przedstawiających World Trade Center i stworzyła ich artystyczną wizję z widocznym pęknięciem, którą potem mogła dołączać do swoich wiadomości jako wyraz swoich uczuć.
Wielka siła Internetu polega na tym, iż to ty jesteś pilotem i jesteś w stanie pójść dokąd chcesz, nie tak jak w przypadku mass mediów, gdy jest się co najwyżej pasażerem, bez żadnej możliwości kontroli. Na przykład, można wybrać alternatywne źródła informacji spośród wielu transmitujących mediów, tak jak na przykład wiadomości internetowe BBC, które wielu z nas oglądało w pracy, i które dawały zupełnie inną perspektywę niż ta dostarczana przez amerykańskie wiadomości.
Jednakże, w mojej opinii to internetowe grupy dyskusyjne zapewniają największą siłę ekspresji. Nie tylko prezentują alternatywne poglądy i pozwalają maksymalnie wykorzystać własną siłę ekspresji, ale również konfrontowanie swoich przekonań z otrzymywaną od innych krytyką (na przykład, zauważyłem, że ilekroć popełnię znaczące błędy, inny członkowie grupy dyskusyjnej wskażą je, pozwalając na sprostowanie przekazu). Na przykład, od dawna interesuję się technologią kosmiczną, ale media i agencje rządowe we wszystkich krajach przekonywały opinię publiczną oraz większość naukowców, że lot kosmiczny MUSI być bardzo kosztowny, trudny, ryzykowny i ma być domeną bohaterów-astronautów. Ci z nas, którzy mają wykształcenie techniczne i dostęp do eksperckich (zorientowanych technicznie) forów dyskusyjnych, wiedzą, że dzisiejsze koszty są niedorzeczne, niepotrzebne i stanowią część politycznego konstruktu.
Nawiązując do obecnych ataków, należy stwierdzić, że większość Amerykanów postrzega świat poprzez mass media, i jest rozpaczliwie niedoinformowanych na temat innych kultur, a zwłaszcza na temat efektów amerykańskiej polityki zagranicznej, którą postrzegają jako łagodną i zaprojektowaną dla celów rozprzestrzeniania demokracji. Takie było również moje zdanie na ten temat, zanim spotkałem Amerykanów pracujących za granicą, czy to jako członkowie Korpusu Pokoju, czy to badacze, którzy prezentują bardzo różny obraz amerykańskiej polityki, która w niewielkim stopniu interesuje się lokalną kulturą i ludnością, i jest zdominowana przez interesy biznesowe i politykę zapewniania dostępu do surowców.
Ale, zanim nastała era Internetu, jeśli nie miałbym takich kontaktów, miałbym tylko niewielkie pojęcie, dlaczego Ameryka jest tak powszechnie nielubiana. Takie poglądy są dzisiaj dostępne dla każdego, kto posiada taniego peceta i dostęp do sieci. Wydaje się również, że przedostają się do mediów głównego nurtu i że widzimy coraz więcej dyskusji na temat tendencji do wspierania opresyjnych reżymów, które wspierają nasze interesy ekonomiczne.
(P) Jak możliwość błyskawicznej komunikacji wpływa na nasze życie?
Podstawowym artykułem wiary 18-wiecznych francuskich encyklopedystów była wiara, iż większość zła na świecie pochodzi z braku informacji, i że gdyby była ona swobodnie dostępna, świat byłby znacznie lepszym miejscem. Jednakże, po opublikowaniu ich prac, dalej mieliśmy krwawą rewolucję francuską, dalsze masowe niewolnictwo, niszczącą technologię wojenną, Holokaust, niesamowicie odczłowieczony reżim Pol Pota i wiele innych potworności. Jest więc jasne, że dostęp do informacji nie jest warunkiem wystarczającym.
Natychmiastowa komunikacja za chwilę będzie jeszcze bardziej natychmiastowa. W przeszłości komunikacja była związana z określonymi miejscami, takimi jak telefon, czy telewizor w domu czy w pracy, ale dziś w dobie telefonów komórkowych i tabletów jest ona dostępna niemal w każdym miejscu. W ciągu mniej niż 10 lat komputery będą częścią naszego ubioru, wraz z w pełni funkcjonalnymi hełmami, wsparte infrastrukturą będą umożliwiać korzystanie z pełnego spektrum komunikacji w jeszcze bardziej ulepszonej formie: szerokoekranowa telewizja 3D, VCR, radio, odtwarzacze CD email, kamery, nagrywarki, komputery, gry wideo, gazety, książki, mapy, plany, etc.
W szczególności powszechna będzie obecność kamer i będzie można, tylko spoglądając na daną scenę, zrobić gest lub wydać dźwięk a twoje kamery zapamiętają go, wraz z informacjami o dacie i geolokalizacji, wraz z kilkoma słowami kluczowymi, aby uczynić przywołanie go łatwiejszym. To samo będzie, oczywiście, dotyczyło nagrań wideo.
Podczas gdy taka technologia da nam prawdziwie fotograficzną pamięć i pozwoli zapisać sceny, które umożliwią wykrycie lub zapobieżenie przestępstwu, będzie ona jednocześnie stawiła ogromne wyzwanie dla naszej prywatności, i wystawi nas na zalew nie tylko potencjalnie nieprzydatnych, mylących i niedokładnych informacji, ale również na ataki komputerowych wirusów, które mogą wpłynąć na nasze bezpieczeństwo i wręcz na nasze osobowości.
Podczas gdy wielu z nas w przemyśle informacyjnym oczekuje z niecierpliwością takich możliwości, większość ludzi wcale nie poszukuje informacji, ale potwierdzenia posiadanych już posiadanych informacji i przekonań i będzie ograniczać swój dostęp do informacji do źródeł, które pozwolą im się poczuć dobrze, niż takich, które mogą kontestować ich wiedzę i informacje.
(P) Jak myślisz, w jaki sposób zmieni się świat po tych wydarzeniach: czy będziemy świadkami nowej „równowagi sił” pomiędzy demokracjami a grupami terrorystycznymi, które mogą uderzać w dowolnym momencie i wszędzie, czy też może zmierzamy do trzeciej wojny światowej?
Waham się pomiędzy optymizmem a pesymizmem. Z jednej strony widzę technologie, które mogą zredukować destruktywne skutki amerykańskiej polityki, które sprzyjają takim atakom: ubieralne komputery wzmiankowane wyżej, które mogą być zasilane ciepłem ciała i będą ważyć mniej niż pół kilo, mogą zastąpić wiele set kilogramów i wiele set watów materiałów i energii, które konsumuje większość rodzin, wraz z tysiącami kilogramów gazet, książek i periodyków każdego roku; ogniwa paliwowe, które znacznie zredukują zapotrzebowanie na energię i materiały, odnawialne źródła energii, takie jak wiatr czy energia słoneczna, pomogą zredukować niezmierne zapotrzebowanie Ameryki na konsumpcję materialną i w rezultacie uczynią zbędną politykę ingerencji w zasoby innych krajów.
Jednakże, Internet ciągle umożliwia otwieranie nowych dróg ataku. Nie tylko szerokie użycie Internetu przez terrorystów do planowania i koordynacji ataków (FBI połączyła emaile używane przez atakujących z miejscami publicznymi, takimi jak biblioteki), ale sam Internet i to, co on kontroluje są niesłychanie podatne na ataki. Tylko dzisiaj musiałem zainstalować nakładki, umożliwiające neutralizację wirusa Nimda, który może zaatakować w rezultacie samego tylko przeglądania stron internetowych.
Nasi eksperci do spraw bezpieczeństwa na Uniwersytecie wykazali, że znaczna część funkcji administracyjnych i kontrolnych naszej infrastruktury, takiej jak rurociągi, tamy, zbiorniki wodne, sieć elektryczna, transport i inne są otwarte na ataki ludzi posiadających wiedzę w tym zakresie. Obecnie, poświęcają oni większość swojego czasu na odpieranie ataków z nieznanych i niemożliwych do wyśledzenia źródeł, Połączenie tanich pecetów, łatwego dostępu do Internetu, luk w systemach bezpieczeństwa pojawiających się wraz z każdym nowym produktem i upgradem oraz otwartość amerykańskiego społeczeństwa uczyniło nas podatnymi na takie ataki.
Ale tak jak w przypadku biologii, pasożyty w systemach dostarczają największego impulsu dla ich rozwoju, mam nadzieję, że nasze wysiłki zmierzające do pokonania hackerskich pasożytów pozwolą na rozwój silniejszego, bardziej odpornego Internetu, wraz z budową systemów zapasowych, możliwych do ręcznego zarządzania.
Streszczenie: Najsłynniejsza publikacja Vannevara Busha „As We May Think”, której tytuł można najogólniej przetłumaczyć jako „Jak się nam wydaje” (1945) opisywała wyimaginowaną maszynę do wyszukiwania wiadomości, Memex. Memex jest zwykle postrzegany, ahistorycznie, w relacji do późniejszego rozwoju cyfrowych maszyn obliczeniowych. Niniejszy artykuł jest próbą rekonstrukcji mało znanego podłoża rozwoju metod wyszukiwania informacji do roku 1939, kiedy „As We May Think” został pierwotnie napisany. Memex jest konceptem opartym na pracach Busha w latach 1938 – 1940, związanych z rozwojem fotoelektrycznego przeszukiwacza mikrofilmów, technologii elektronicznego wyszukiwania danych zapoczątkowanej przez Emanuela Goldberga pracującego w Zeiss Ikon w Dreźnie w latach 1920-tych.Publikacja niniejsza odnosi się również do wizjonerskich prac Paula Otleta (1934) i Waltera Schuermeyera (1935) i historii rozwoju technologii elektronicznego wyszukiwania dokumentów przed opublikowaniem pracy Busha.
Wprowadzenie
Pochodzący z 1945 roku opis wyimaginowanej maszyny informacyjnej, Memex”, stworzony przez Vannevara Busha jest wciąż przywoływany i rozpatrywany w relacji do rozwoju technik obliczeniowych, pozyskiwania informacji i hipertekstu, który to rozwój nastąpił później. Rozpatrywana w tym kontekście przedstawiona przez Busha koncepcja Memex-u jawi się jako wysoce oryginalna i wręcz wizjonerska. Niewiele uwagi przywiązuje się jednak do miejsca koncepcji Busha w kontekście jej własnych czasów: wizji i rozwoju technologicznego w zakresie pozyskiwania informacji opracowanych w latach 1930-tych. W tym kontekście, zarówno Bush jak i Memex przedstawiają się zgoła inaczej. Niniejszy artykuł przedstawia technologiczne podstawy koncepcji Memex-u i innych, jemu podobnych, ze szczególnym uwzględnieniem prac Emanuela Goldberga.
“As We May Think”/”Jak się nam wydaje”
Opublikowany w 1945 w czasopiśmie Atlantic Monthly opis wyimaginowanego osobistego przyrządu do wyszukiwania danych zamieszczony w artykule “As We May Think” Vannevara Busha miał natychmiastowy efekt (Bush, 1945a). Life opublikowało jego ilustrowaną wersję zatytułowaną „A top US scientist foresees a possible future in which man-made machines will start to think”/”Czołowy amerykański naukowiec przewiduje, że w przyszłości maszyny stworzone przez człowieka zaczną myśleć” (Bush, 1945b). Time podsumował go zwięźle pod nagłówkiem “A Machine That Thinks,”/”Maszyna, która myśli” wraz z fotografią Busha noszącą potencjalnie dwuznaczny podpis “Prof Bush: Just turn the crank”/”Prof. Bush: Zakręcić korbką?” (Anon., 1945). Bush przedrukował te artykuły w swoich Endless horizons/Bezkresnych horyzontach (1946, 16-32) i napisał o nich więcej w swoich dwu późniejszych książkach: Science is Not Enough/Nauka to nie wszystko (1967, 75-101) oraz Pieces of the Action/Fragmenty układanki (1970, 190-192).
“As We May Think” był od tego czasu nieustannie cytowany w różnych kontekstach, których ewolucja została przeanalizowana przez Smitha (1981), który zauważył, iż artykuł był używany jako symbol wielu różnych koncepcji. Jednakże, część z tych odniesień ma bardzo niewiele wspólnego z jego zawartością. Artykuł stał się popularnym symbolem, wręcz ikoną nowoczesnych nauk informacyjnych, używanym z reguły jako dogodny punkt odniesienia lub jako odwołanie się do poważanego autorytetu. Bush został nawet obwołany „ojcem nauki o informacji” (Lilley & Rice, 1989).
Nie jest łatwo dzisiaj, czytając “As We May Think”, nie myśleć o tym, jak sugestie Busha doczekały się realizacji i przełożyły na zwiększoną moc i wszechstronność cyfrowych komputerów . Rozpatrywany w relacji do rozwoju systemów informatycznych po roku 1945, Memex Busha może być łatwo uznany za drogowskaz, pokazujący przyszłe rozwiązania. Niestety, jest to perspektywa niekompletna i ahistoryczna. Napisany pierwotnie w roku 1939 (Nyce & Kahn, 1989), chociaż opublikowany dopiero w 1945 r. artykuł nie ma nic wspólnego z zarówno cyfrowymi maszynami obliczeniowymi, które znajdowały się wówczas w bardzo wstępnej fazie rozwoju, jak i analogowymi komputerami nad którymi ówcześnie pracował Bush.
Memex
Sam w sobie, Memex jest wyimaginowanym personalnym systemem zarządzania informacją, zaprojektowanym na podstawie skomplikowanego czytnika mikrofilmów i posiadającym funkcjonalności znacznie szersze niż jakikolwiek zbudowany kiedykolwiek czytnik mikrofilmów. Bush opisuje swoją koncepcję raczej w kategoriach potrzeb naukowca niż cech biznesowych.
Ów wyimaginowany Memex składał się z następujących komponentów:
1. Zbiór mikrofilmów. W tym zakresie Bush postępuje zgodnie z długa tradycją. Idea przenoszenia kopii dokumentów na mikrofilm datuje się co najmniej od roku 1853 (Stevens, 1968: 363) i stała się już pojęciem wspólnym i powszechnie zrozumiałym. Na przykład, Paul Otlet (1868-1944), belgijski dokumentalista i Robert B. Goldschmidt (1877-1935), belgijski wynalazca, zaproponowali zastosowanie wystandaryzowanej mikrofiszki już w roku 1906 (Goldschmidt & Otlet, 1906; Otlet, 1990, 87-95) a przenośnej biblioteki mikrofilmów w roku 1925 (Goldschmidt & Otlet, 1925; Otlet, 1990, 204-210).
2. Stacja robocza zawierająca zarchiwizowane dokumenty, takie jak pojedyncze strony, które mogą być w dowolnym momencie wyświetlane na ekranie. Stacja robocza zaprojektowana przez Georgesa Sebille’a umożliwiająca przechowywanie do 300,000 stron na 12 rolkach filmu o średnicy 330 mm była dobrze znana dokumentalistom (np. Sebille, 1932; Otlet, 1934a). Jednakże, rysunek Memex-a w Life, wykonany przez Alfreda D. Cimi w konsultacji z Bushem, przypomina bardziej stację roboczą zaprojektowaną przez Leonarda G. Townsenda (1938).
3. Możliwość dodawania nowych obrazów do zasobów mikrofilmowych.
4. Możliwość nie tylko lokalizowania określonego rekordu (zbioru) ale identyfikowania i wybierania wszystkich rekordów z określonym kodowaniem.
5. “Szlaki asocjacyjne” Bush miał niską opinię o systemach indeksowania i klasyfikowania informacji:
“Nasza nieporadność w wyszukiwaniu zapisów jest spowodowana głównie poprzez sztuczność systemów indeksowania. Gdy jakiekolwiek dane zostaną już zmagazynowane, są one ułożone alfabetycznie lub numerycznie a informacja jest znajdywana (kiedy jest znajdywana) przez przeszukiwanie podklasy po podklasie. Informacja może być tylko w jednym miejscu, chyba że korzystamy również z duplikatów, musimy używać reguł wyszukiwania ścieżki, umożliwiającej lokalizację informacji, a reguły te są toporne. Co więcej, znajdując jedną daną, należy wyjść z systemu a następnie wejść do niego ponownie korzystając z nowej ścieżki.” (Bush, 1945a, 106).
Powyższy cytat pokazuje nam, że Bush nie miał świadomości, iż systemy indeksacji i klasyfikacji mogą grupować podobne informacje poprzez ich kolokację i wykorzystanie struktur syndetycznych, co wskazuje, że jego rozumienie procesu wyszukiwania informacji było mocno niekompletne. Bush deklaruje, w istocie, że wyszukiwanie nie powinno funkcjonować w taki sposób jak umożliwia to klasyczna indeksacja, ale tak, jak to czyni ludzki mózg, czyli „tak jak myślimy” Bush uważał, iż tworzenie arbitralnych asocjacji pomiędzy poszczególnymi zapisami jest podstawą istnienia, chciał więc stworzyć mem(ory)eks zamiast indeksu. W rezultacie jednak otrzymujemy spersonalizowaną, ale powierzchowną i podatną na autodestrukcję strukturę. Zamiast indeksowania dokumentów zgodnie z ich zawartością lub charakterystyką, Bush proponował kodowanie dokumentów zgodnie z ich postrzeganym powiązaniem z danym tematem, takim jak wyższość krótkiego tureckiego łuku jako broni podczas wypraw krzyżowych. Dokumenty postrzegane jako znaczące dla tego samego tematu byłyby połączone ze sobą przez wspólne kodowanie, stanowiąc „ścieżkę” prowadzącą poprzez zbiór dokumentów. W istocie jednak, tego rodzaju powiązanie dokumentów poprzez wspólne kodowanie jest rodzajem indeksowania a kod każdej ścieżki jest de facto określeniem indeksu.
Jednakże oceny znaczenia są notorycznie niekonsystentne, mocno osadzone w danej sytuacji i zmieniają się wraz z rozwojem wiedzy oceniającego. Ponieważ proponowane przez Busha ścieżki oparte były nie na zawartości dokumentów, a na postrzeganym znaczeniu owych dokumentów dla określonej ścieżki, każdy z indywidualnych wzorców ścieżek byłby głęboko niesatysfakcjonujący dla wszystkich innych użytkowników. Spersonalizowana informacja może być korzystna dla jednego uczestnika, ale ma ograniczoną przydatność dla innych. Co więcej postrzeganie znaczenia jest znacznie mniej stabilne od postrzegania treści. Z tego powodu konwencjonalne indeksowanie oparte na zakresie tematycznym jest tolerowalne, a nawet preferowane w praktyce, ponieważ system oparty bezpośrednio na postrzeganym znaczeniu, taki jakim jest Memex, nie może automatycznie dostosować się do zmieniającego się postrzegania znaczenia. Ścieżki, jeśli będą oparte na indywidualnej, personalnej wiedzy i postrzeganiu znaczenia, bardzo szybko się dezaktualizują. W miarę jak wiedza użytkownika wzrasta, postrzeganie znaczenia będzie się zmieniać a więc ścieżki trzeba będzie konstruować na nowo. Każdy szczególny układ ścieżek będzie właściwy tylko tak długo, jak długo użytkownik niczego się nie nauczy używając Memex-u – albo w jakikolwiek inny sposób.
Technologia Memex-u
Memex Busha korzysta z dwu głównych źródeł: jego poglądu na temat ścieżek asocjatywnych jako mechanizmu zgodnie z którym działa mózg, oraz fotograficznej i innej technologii dostępnej w latach 1930-tych. Cechy wynotowane powyżej oraz ich udoskonalenia takie jak niewielka kamera przytwierdzona do czoła badacza, w celu fotografowania wszystkiego, co ogląda były mniej lub bardziej możliwe do zastosowania zgodnie z możliwościami technologii z roku 1939, chociaż połączenie ich w jedną stację roboczą prawdopodobnie nie było wykonalne w praktyce.
W 1939 Bush był, de facto, odpowiedzialny za zaprojektowanie i konstrukcję urządzenia służącego do wyszukiwania dokumentów znacznie szybszego i bardziej technologicznie zaawansowanego niż jakiekolwiek inne w tym czasie istniejące. Ów prototyp stworzył kontekst, rozpoznawalny technologiczne wzorzec (rozpoznawalny zgodnie z rysunkiem Cimiego) oraz prawdopodobnie bodziec do napisania jego swoistego „wstępniaka” – “As We May Think.”
Wyszukiwarki mikrofilmów
W latach 1920-tych i 1930-tych mikrofilm zyskał popularność jako środek przechowywania informacji, zwłaszcza w bankach a wielu ludzi zajmowało się wyłącznie znajdowaniem nowych rodzajów urządzeń do tworzenia i przechowywania mikrofilmów (Stewart & Hickey, 1960). Mikrofilmowanie pozwalało na oszczędność przestrzeni archiwizowania dokumentów a banki odkryły, że mikrofilmowanie anulowanych czeków jest pożytecznym narzędziem obrony przed defraudacjami (Johnson, 1932; Schwegmann, 1940). Jednakże, ponieważ mało prawdopodobne było, że dokumenty były mikrofilmowane w porządku ułatwiającym identyfikację pojedynczych zapisów, powstało pytanie w jaki sposób wyszukiwać odnośne dokumenty. Karty perforowane były już powszechnie znane, jednakże czytniki kart były dość wolne – około 150 kart na minutę – a znalezienie właściwej karty umożliwiało jedynie lokalizację mikrofilmu danego dokumentu. Znacznie bardziej przydatne byłoby posiadanie „integralnego” systemu wyszukiwania, który zawierałby zarówno indeks jak i sam dokument. Nasuwają się tutaj dwie logiczne możliwości. Pierwsza z nich polega na dołączeniu do karty perforowanej samego mikrofilmu (karta apreturowa) lub dołączenie logicznego ekwiwalentu karty perforowanej do mikrofilmu. Można również w tym celu perforować mikrofilm, lub ułożyć przezroczyste i nieprzezroczyste plamki na filmie, aby odróżnić perforację-brak perforacji. Obydwa te rozwiązania zostały wypróbowane. Zwykle stosowano w technologii wyszukiwania „kartę wyszukiwania” (kartę perforowaną z odpowiednim wzorem wyszukiwania i umieszczano ją wraz z zakodowanym obszarem pomiędzy źródłem światła i komórką fotoelektryczną. Rozwiązanie przedstawiono na rysunkach 1 i 2.
Podczas gdy mikrofilm zawierający kodowany obszar przesuwa się równolegle do karty perforowanej, zgodność wzoru na mikrofilmie i na karcie zmienia strumień światła pomiędzy źródłem i fotokomórką. W ten sposób następuje identyfikacja szukanego zapisu i może być podjęta pożądana akcja, taka jak sporządzenie kopii dokumentu.
Dzisiaj nie jest powszechna świadomość, jak potężne mogły być takie urządzenia. Na Międzynarodowym Kongresie Fotografii w roku 1925 zademonstrowano bezziarnisty mikrofilm o rozdzielczości umożliwiającej pomieszczenie tekstu Biblii ponad 50 razy na jednym calu kwadratowym filmu. G. W. W. Stevens (1968, 302) podaje ilość jednego miliona bitów na milimetr kwadratowy filmu jako teoretyczną, choć w praktyce nieosiągalną granicę pojemności mikrofilmu. Do roku 1961 wyszukiwanie z szybkością 15 000 kodów na minutę osiągnięto przy zastosowaniu eksperymentalnego selektora mikrofilmów (Bagg & Stevens, 1962, App. B). Wyszukiwarki mikrofilmów były opracowane zarówno dla małych prostokątnych kawałków („chipów”) jak i dla rolek mikrofilmu.
Giant Brains; or, Machines that Think/Gigantyczne mózgi albo Maszyny które myślą, popularne wprowadzenie do tematyki cyfrowych maszyn obliczeniowych przyjmowało, w 1949 r. że w przyszłości „zautomatyzowane biblioteki” zapisów katalogowych (oraz, ewentualnie, również całe dokumenty) dostępne będą na mikrofilmach a wyszukiwanie umożliwione przez cyfrowe komputery:
“Będzie można wprowadzić do maszyny katalogowej hasło „robienie ciastek”. Po chwili trzepotu filmów na ekranie, zatrzyma on się a przed sobą będziesz widzieć tą część katalogu, która pokazuje tytuły trzech czy czterech książek zawierających przepisy na ciastka.” (Berkeley, 1949, 181).
Ostatecznie, indeksy zostały przeniesione z filmów do pamięci komputerów połączonych z wyszukiwarkami mikrofilmów: Computer Assisted Retrieval/wyszukiwanie wspomagane komputerowo (CAR) zastąpiło fotoelektryczne wyszukiwarki mikrofilmów.
W literaturze bibliotekoznawstwa spotyka się czasami stwierdzenie, że Ralph R. Shaw (1907-1972), wybitny bibliotekarz i profesor, wynalazł lub „skonstruował” szybką wyszukiwarkę mikrofilmów (np. N. D. Stevens, 1978). Nie jest to jednak prawda. Urządzenie spopularyzowane przez Shawa było oparte na wcześniejszym prototypie skonstruowanym w latach 1938 – 1940 przez zespół z Massachusetts Institute of Technology (MIT) pod kierunkiem Busha. Kierownikiem projektu był John H. Howard a asystentami naukowymi Russell C. Coile, John Coombs, Claude Shannon, i Lawrence Steinhardt. Eastman Kodak i National Cash Register zapewniły finansowanie, każda z nich w wysokości $10,000. Celem projektu było skonstruowanie, w ciągu dwu lat prototypu urządzenia zdolnego wyszukiwać zmikrofilmowane zapisy transakcji biznesowych szybko: szybka wyszukiwarka mikrofilmów. Wyszukiwarka Busha była rzeczywiście szybka, ponieważ skorzystała z dwu nowych osiągnięć technicznych: ulepszonej technologii fotokomórkowej oraz lampy stroboskopowej opracowanej przez jego kolegę, Harolda E. Edgertona. Poprzez wytworzenie bardzo jasnego błysku trwającego milionową część sekundy, lampa stroboskopowa umożliwiała kopiowanie wybranego mikrofilmu „w biegu”, nie przerywając procesu wyszukiwania. Opracowana przez Busha wyszukiwarka nie została nigdy zastosowana w praktyce, za wyjątkiem zastosowań kryptoanalitycznych: została w końcu skonstruowana dla potrzeb efektywnego identyfikowania (i selekcji) każdego przypadku pojawienia się specyficznego kodu.
Po drugiej wojnie światowej, Coombs, Howard, i Steinhardt pracowali razem w firmie Engineering Research Associates (ERA) w miejscowości St Paul w Minnesocie (Tomasch, 1980). Zaproponowali oni Bushowi wsparcie ich dalszych prac nad wyszukiwarką mikrofilmów. W końcu, Departament Handlu USA podpisał kontrakt z ERA na budowę nowych wyszukiwarek mikrofilmów. Bibliotekarz, Ralph Shaw, podówczas dyrektor National Agriculture Library (Narodowej Biblioteki Rolniczej), dostał dofinansowanie na cele kodowania materiałów testowych i testowanie nowego urządzenia skonstruowanego przez ERA. Carroll Wilson, który zajmował się patentami Busha w MIT a obecnie był członkiem Atomic Energy Commission/Komisji ds. Energii Atomowej (AEC), jest uważany za osobę, która zorganizowała dofinansowanie Komisji dla Departamentu Handlu w celu rozwoju wyszukiwarki mikrofilmów (Coile, 1990; Engineering Research Associates, 1949; Pike & Bagg, 1962).
Test wywołał pewną krytykę i spekulacje dotyczące wątpliwości zarówno Busha jak i Shawa, co do przyszłości technologii wyszukiwarek mikrofilmów. Shaw upublicznił rezultaty prac ERA i technologię wyszukiwania mikrofilmów, przysparzając jej i sobie międzynarodowego rozgłosu (Shaw, 1949a; 1949b). Potem jednak zarzucił ją jako niesatysfakcjonującą.
W literaturze przedmiotu istnieje powszechna zgoda co do faktu wynalezienia przez Busha pierwszej szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów. Ale czy na pewno tego dokonał? W 1960 roku magazyn Fortune napisał, że w 1949:
“Niedługo po publicznej demonstracji Szybkiego Selektora, Shaw spotkał się z inżynierem o nazwisku Goldberg, który przed wojną pracował dla słynnej niemieckiej firmy Zeiss-Ikon. Goldberg wyraził swoje zadowolenie z faktu, iż ktoś znalazł nareszcie praktyczne zastosowanie dla opracowanej przez niego idei połączenia zapisu mikrofilmowego z kodowanym indeksem – zasadniczo identycznej z opracowaną przez Busha. Goldberg uzyskał w tym zakresie amerykański patent w roku 1931.” (Bello, 1960, 167).
Shaw powiedział Goldbergowi, że nie miał świadomości istnienia prac Goldberga i następnie wprowadził wzmiankę o patencie Goldberga (E. Goldberg, 1931) do swoich dwu zasadniczych artykułów na temat wyszukiwarki opracowanej przez ERA (Shaw, 1949a; 1949b). Później, Robert Fairthorne (1958) omówił “As We May Think” w czasopiśmie Computer Journal. Fairthorne był nastawiony krytycznie wobec idei Busha, komentując, iż „niewiele z jego sugestii było oryginalne”, wzmiankował również prace Goldberga. Artykuł Fairthorne’a był przedrukowany w jego książce Towards information retrieval/Ku wyszukiwaniu informacji (1961, 135-146). W 1960, Hawkins, pisząc w książce pod redakcją Shawa, stwierdza:
“Shaw uznał dr. E. Goldberga za autora pierwszego praktycznego zastosowania elektroniki do wyszukiwania danych i dr. Vannevara Busha za autora podstawowych zasad organizacji wiedzy i systemu elektronicznego zastosowanego w Szybkim Selektorze” (Hawkins, 1960, 145).
Hawkins cytuje, i być może tylko podsumowuje tezy artykułu Shawa z 1949 r. (Shaw, 1949a). Szczegółowa historia rozwoju wyszukiwarek mikrofilmów napisana przez Bagga i Stevensa (1962) wymienia amerykański patent Goldberga. Jest więc kilka przelotnych odwołań do wcześniejszego wynalazku Goldberga, zamieszczonych w znaczących pozycjach literatury przedmiotu przed rokiem 1962, ale jak się wydaje, brakuje ich w latach późniejszych. W 1957, w izraelskim czasopiśmie technicznym Neumann wyraził żal, iż opis Vannevara Busha dotyczący Szybkiego Selektora zamieszczony w Life nie wspominał Goldberga “rzeczywistego wynalazcy, który w rzeczywistości zbudował i zademonstrował takie urządzenie wiele lat wcześniej” (Neumann, 1957, v).
Nasuwa się kilka pytań: Kim był Goldberg? Co dokładnie wynalazł? Czy rzeczywiście zbudował wyszukiwarkę mikrofilmów? Co, jeśli cokolwiek, opublikował na ten temat? Czy Bush wiedział o pracach Goldberga? Czy jeżeli wyszukiwarka Busha zainspirowała jego koncepcję Memexu, to również prace Goldberga doprowadziły do powstania podobnych koncepcji? Czy nikt nie przejawił ciekawości, by to sprawdzić? Czy możemy wyciągnąć wnioski, w zakresie socjologii, bądź standardów naukowych z kontrastu pomiędzy powszechnym uznaniem dla Busha a w dalszym ciągu trwającym zapomnieniem Goldberga?
Emanuel Goldberg
Emanuel Goldberg urodził się w Moskwie (Rosja) w roku 1881. Ukończył Uniwersytet Moskiewski, wyemigrował do Niemiec, aby następnie otrzymać doktorat z Uniwersytetu w Lipsku na podstawie dysertacji na temat kinetyki reakcji fotochemicznych. W 1917 roku przeprowadził się do Drezna, gdzie został dyrektorem Ica AG., która później połączyła się z wieloma innymi firmami (Contessa-Nettel, Ernemann, Goertz, and Hahn) aby utworzyć Zeiss Ikon AG., kontrolowaną przez Carl Zeiss Foundation z siedzibą w Jena. Goldberg został pierwszym dyrektorem zarządzającym Zeiss Ikon. Zamieszkały w Dreźnie, był również profesorem w Institute for Scientific Photography (Instytucie Fotografii Naukowej) na tutejszym Uniwersytecie Technicznym.
Poczynając od czasów swoich studiów licencjackich, Goldberg już przed 1931 dokonał znaczącego wkładu, włączając w to liczne wynalazki w teorię i praktykę fotografii. Były to między innymi: proces cynkowania zdjęć, pierwsza ręczna kamera (Kinamo),wczesne zaangażowanie się w technologię telewizyjną i dobrze przyjęta książka Der Aufbau des photographischen Bildes (Konstrukcja obrazów fotograficznych) (E. Goldberg, 1922). To również Goldberg rozwinął technologię mikrofilmu wysokiej rozdzielczości, kluczową dla mikrokropek, używanych później dla celów szpiegowskich (E. Goldberg, 1926; White, 1989; 1990).
Międzynarodowy Kongres Fotograficzny 1931
8 Międzynarodowy Kongres Fotografii, który odbył się w Dreźnie w 1931 r. może być postrzegany jako szczytowy punkt kariery Goldberga. Głównym punktem dyskusji na Kongresie był, zaproponowany przez Goldberga i jego byłego opiekuna naukowego, Roberta Luthera standard znormalizowanej miary światłoczułości materiału fotograficznego. Standard ten został zaadaptowany jako sosowane do systemy DIN i ASA mierzenia czułości filmu.
Obrady kongresu były w zdecydowanej części poświęcone kwestiom technicznym. Tym niemniej, specjalna, otwarta dla publiczności sesja o bardziej popularyzatorskiej naturze była areną triumfu Goldberga, który olśnił audiencję. “Dr E. Goldberg … wygłosił niezwykle dobrze zilustrowany wykład na temat „Podstawy udźwiękowienia filmów” raportował Journal of the Society of Motion Picture Engineers/Dziennik Stowarzyszenia Inżynierów Dźwięku Przemysłu Filmowego (Sheppard, 1932). Periodyk Zeitschrift für angewandte Chemie/Dziennik Chemii Stosowanej opisał „zadziwiająco proste eksperymenty” Prof. Goldberga (Anon., 1931). Podczas swojego wykładu zademonstrował on jak wibracje igły odtwarzającej płytę gramofonową z Uwerturą Egmonta mogą zostać przetransponowane na przepływ prądu elektrycznego, który może zostać zobrazowany na oscylografie, a następnie na rotację lampy błyskowej, które z kolei przekształcone spowrotem na prąd elektryczny umożliwiają głośnikowi piezoelektrycznemu na odtworzenie muzyki zawartej na płycie (E. Goldberg, 1932a).
Na bankiecie kongresowym, który odbył się w hali miejskiego ratusza, Goldberg został udekorowany prestiżowym medalem Peligota, przyznawanym przez Francuskie Towarzystwo Fotografii i Kinematografii. Te wydarzenia, jak się wydaje, przyćmiły prezentację artykułu Goldberga na jednej z technicznych sesji kongresu “Neue Wege der photographischen Registertechnik” (“Nowe metody indeksowania fotograficznego”). Artykuł ukazał się w materiałach kongresowych pod tytułem “Das Registrierproblem in der Photographie” (“Problem wyszukiwania w fotografii”), (Goldberg, 1932c). Ten jasny i zwięźle napisany artykuł opisuje projekt wyszukiwarki mikrofilmów skonstruowanej z użyciem fotokomórki. Jest to prawdopodobnie pierwsza praca na temat zastosowań elektroniki do wyszukiwania dokumentów i opisuje, być może, pierwszy funkcjonalny system elektronicznie wspomaganego wyszukiwania. Zademonstrowano również prototyp urządzenia. British Journal of Photography/Brytyjski Dziennik Fotografii zdając sobie sprawę z e znaczenia owej pracy, podjął nadzwyczajny wysiłek republikacji artykułu w języku angielskim, tłumacząc jego tytuł tyleż dosłownie co nieporadnie jako “Method of Photographic Registration”/”Metoda rejestracji fotograficznej” (E. Goldberg, 1932b). (w bieżącym numerze zamieszczono nowe jego tłumaczenie).
Dwa zdarzenia, które były wtedy niezwykłe w przemyśle niemieckim wskazują na to, że Goldberg wierzył, iż jego piezoelektryczna wyszukiwarka mikrofilmów może być znaczącym wynalazkiem: właścicielami niemieckich praw patentowych byli łącznie Goldberg i Zeiss Ikon oraz fakt, iż przy odnowieniu swojego kontraktu z Zeiss Ikon Goldberg zastrzegł sobie udział w przyszłych opłatach licencyjnych płynących z tego patentu (H. Goldberg, 1990). Zbudowane zostały dwa różne prototypy (H. Goldberg, 1990), nie zostały one jednak rozwinięte do stopnia umożliwiającego masową produkcję, nie ma również żadnych innych zapisów o ich dalszym wykorzystaniu. Oficjalna historia osiągnięć i produktów Zeiss Ikon, opublikowana w roku 1937 nie wspomina o niej (wyszukiwarce) w ogóle. Znajduje się tam co prawda intrygująca wzmianka dotycząca “tak zwanej maszyny sprawdzającej i wyszukującej dokumenty stworzonej dla banków i przemysłu, która umożliwia… tworzenie fotokopii” (Zeiss Ikon, 1937, 122. Transl. MKB), ale należy ją uznać raczej za odniesienie do nie-elektronicznego wyposażenia, włączając w to urządzenie żyroskopowe z Antwerpii, o którym więcej piszemy poniżej.
W 1933, po dojściu Hitlera do władzy, Goldberg, będąc pochodzenia żydowskiego, był fizycznie zaatakowany przez nazistów, pozbawiony profesury i został uchodźcą. Wyemigrował do Paryża, gdzie kierował firmami Optica i Iconta, filiami Zeissa we Francji, od 1933 do 1937 roku. Opublikowana w 1937, w okresie rządów nazistowskich, oficjalna historia Zeiss Ikon nie wspomina o Goldbergu pomimo znaczącej roli jaką odgrywał podczas istnienia firmy. W 1937 Goldberg przeprowadził się do Tel Avivu, gdzie założył Goldberg Instruments Ltd, wspomagał aliancki wysiłek wojenny, w dalszym ciągu interesował się problemami wyszukiwania informacji i zmarł w roku 1970.
Nie tylko naziści ukrywali osiągnięcia Goldberga. W 1946, dwadzieścia lat po publikacji klasycznego artykułu Goldberga na temat technologii mikrokropek (E. Goldberg, 1926), Reader’s Digest opublikował bombastyczny artykuł podpisany przez J. Edgar Hoovera, dyrektora FBI. Nie wspominając nazwiska Goldberga, Hoover pisał o “słynnym profesorze Zappie, wynalazcy technologii mikrokropek, pracującym w Wyższej Szkole Technicznej w Dreźnie.” Hoover najwyraźniej łączy osiągnięcia naukowe i akademickie Goldberga z nazwiskiem Waltera Zappa, wynalazcy miniaturowego aparatu Minoxa, również używanego w wywiadzie, jednakże używającego zupełnie innej technologii i nie będącego w stanie używać mikrokropek. Niewłaściwy opis technologii mikrokropek był później powielany (Hoover, 1946, 3. Dyskusja na temat “tej mieszaniny półprawd i otwartej dezinformacji” znajduje się w: White, 1990, 191-195. Reader’s Digest wydrukował artykuł Hoovera jak wstępniak edycji z dnia 1 kwietnia).
Kto co wiedział, i kiedy?
Jak wspomniano powyżej, Goldberg osobiście zwrócił uwagę Shawa na swój patent, co Shaw potem opisał w Shaw, Fairthorne, Bagg i Stevens, a i od czasu do czasu wzmianki o tym ukazywały się w artykułach na temat technik dokumentacyjnych (np. International Federation for Documentation, 1964, 298).
Znaczenie patentu Goldberga w zakresie wyszukiwania dokumentów nie jest do końca jasne jeśli weźmie się pod uwagę jego tytuł albo streszczenie opublikowane w U.S. Patent Gazette, które ukazało się 29 grudnia 1931 r. Zarówno on, jak i inni przed Bushem, nazwał swój wynalazek „urządzeniem statystycznym”. Niemiecki patent, przedłożony w roku 1927 był zatytułowany “Aparat do selekcji danych statystycznych i księgowych” (Zeiss Ikon & Goldberg, 1938). Electronics (1932) umieszcza patent Goldberga w swoim regularnie publikowanym zestawieniu patentów z następującym opisem: “Maszyna statystyczna. Użycie wiązki światła i fotokomórki do dodawania, sortowania i innych operacji statystycznych”.
Nie było też zbyt pomocne użycie przez Goldberga niemieckiego określenia “Register” i jego odmian które mają wiele znaczeń związanych z zapisem, indeksowanie i ,w kontekście fotografii i reprodukcji dokumentów, dostosowaniem i wyrównywaniem. Gorzej nawet, dosłowne angielskie tłumaczenie z roku 1932, “Method of Photographic Registration”/”Metoda rejestracji fotograficznej” jest dość mylące i nie sugeruje w ogóle związków z problemami wyszukiwania dokumentów.
Wyszukiwarka mikrofilmów Goldberga znana była w Kodak Research Laboratories w Rochester, stan New York, zanim Kodak zasponsorował prace Busha nad stworzeniem „szybkiej” wyszukiwarki. Dwóch czołowych naukowców z Kodak Research Laboratories, Samuel Edward Sheppard i Adrian Peter Herman Trivelli, było uczestnikami Kongresu w roku 1931 oraz osobiście znało Goldberga, więc najprawdopodobniej widzieliby demonstrowany prototyp. W 1937 syn Goldberga, Herbert Goldberg, rozpoczął pracę w Eastman Kodak Research Laboratories. W 1938, pracownik Laboratorium, Richard S. Morse, aplikował o udzielony później Eastman Kodak patent dotyczący ulepszenia odczytywania kodów w urządzeniu, które jest najwyraźniej wyszukiwarką mikrofilmów (Morse, 1942).
Wyszukiwarka mikrofilmów Goldberga znana była również w IBM. James Ware Bryce (1880-1949), Chief Scientific Director w IBM w latach 1930-tych śledził uważnie nowe osiągnięcia elektroniki i był zainteresowany mikrofilmem jako środkiem gromadzenia informacji (w kontekście Bryce’a zob. Anon., 1949, i Bashe et al., 1986). Kiedy patent Goldberga pojawił się w 1931 r., IBM niezwłocznie zakupiło licencję na jego wykorzystania. Jeden z 400 własnych patentów Bryce’a, zgłoszony w 1936, dotyczył zaawansowanej wyszukiwarki mikrofilmów (Bryce, 1938).
Wiedząc o istnieniu patentu Goldberga, można znaleźć go w materiałach Kongresu, jeśli rozpoznamy go po tytule, poprzez wyszukanie nazwiska Goldberg w Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur/Międzynarodowej bibliografii naukowej (IBZ or “Dietrich“), (Abt. A, v. 70, 1932), podstawowym niemieckim wykazie literatury periodycznej, albo poprzez hasło w wykazie J. C. Poggendorff (1937) czołowych naukowców niemieckich, choć już nie w edycji z 1970 r. Inie byłoby więc trudna dla Shawa, mówiącego płynnie po niemiecku i eksperta w zakresie bibliografii, odszukanie go. Tym niemniej artykuł ten wydaje się być niemal zupełnie nieznany i nie cytowany nigdzie.
W U.S.A. Journal of Documentary Reproduction/Czasopismo Reprodukcji Dokumentów, publikowane między 1938 a 1942 rokiem ogłaszało raporty z badań i osiągnięć związanych z mikroformami w dokumentacji. Rozległa bibliografia w pierwszym numerze periodyku zawiera zarówno niemiecką i jak i angielską wersję referatu kongresowego, wraz z następnym mało pomocnym dosłownym tłumaczeniem niemieckiego tytułu „Problemy z rejestracją w fotografii” (Berthold, 1938, 100). Nie zanotowano żadnego innego odwołania do Goldberga w tym czasopiśmie, aczkolwiek znajduje się tam stwierdzenie, nie poparte wyjaśnieniem lub źródłem że „przeprowadzono ostatnio prace nad urządzeniami wyszukującymi typu stroboskopowego i fotokomórkowego” (Carruthers, 1938, 269).
W 1937 raport zatytułowany The Present State of Equipment and Supplies for Microphotography/Stan obecny urządzeń i materiałów dla mikrofotografii został przygotowany przez V. D. Tate’a dla Committee on Scientific Aids to Learning of the National Research Council (pol. Komisja ds. pomocy naukowych dla potrzeb nauczania Narodowego Komitetu Badań). Bush był członkiem tej komisji. Raport, przedrukowany jako wydanie specjalne Journal of Documentary Reproduction (Tate, 1938), zawiera krótki opis prac Merle E. Goulda (występuje tamże jako Merle C. Gould):
“Komórki foto-elektryczne wraz z systemem kodowania włączonym do oryginału mikrofilmu umożliwią maszynowe wyszukiwanie predefiniowanych typów dokumentów… Wstępnie opracowane modele są wielce obiecujące” (p. 48)
Jeden z patentów Goulda, zgłoszony w 1936, dotyczył „sposobów identyfikacji” za pomocą szeregu komórek fotoelektrycznych w celu wykrywania specyficznych wzorców światła, co ogólnie jest tym samym podejściem, jak to, zaprezentowane w szybkiej wyszukiwarce Busha (Gould, 1940). Bush, jako członek komisji niewątpliwie mógł przeczytać raport, skąd mógł mieć wiedzę o wcześniejszych pracach Goulda. Goldberg nie jest wzmiankowany w tym raporcie.
Wkrótce po wojnie, projekt rozwoju wyszukiwarki mikrofilmów realizowany w ERA otrzymał nazwę kodową “Goldberg,” co być może jest odniesieniem do Emanuela Goldberga (Burke, 1991). Być może jednak jest to odniesienie do innej osoby, na przykład do Rube Goldberg, co byłoby bardzo ironicznym zbiegiem okoliczności.
Europejscy dokumentaliści
Jak dobrze znane było urządzenie Goldberga europejskim specjalistom w zakresie wyszukiwania informacji (wtedy zwanej „dokumentacją”) w latach 1930-tych? Jeśli prototyp wyszukiwarki mikrofilmów Busha zainspirował jego wizję Memex-u, czy urządzenie Goldberga również zainspirowało podobne, wcześniejsze pomysły personalnych wyszukiwarek wśród dokumentalistów? Literatura w zakresie dokumentacji w latach 1930-tych zajmowała się w tym samym stopniu technika mikrofilmową, co dzisiaj technologiami komputerowymi, z tej samej zresztą przyczyny: obie technologie wydawały się w swoim czasie najbardziej obiecujące. Podstawowy periodyk międzynarodowy, publikowany przez International Institute for Documentation/Międzynarodowy Instytut Dokumentacji (I.I.D., dziś pod nazwą International Federation for Information and Documentation (F.I.D.)/Międzynarodowa Federacja Informacji i Dokumentacji), to I.I.D. Communicationes, w którym zostały opisane jako interesujące dwa związane z tematem wynalazki Goldberga. Jeden z nich to czytnik mikrofilmów zbudowany dla banku Antwerp Giro, który umożliwiał wizualną lokalizację i skanowanie mikrofilmów uprzednio posortowanych anulowanych czeków z prędkością do 3000 czeków na minutę (Keegstra, 1933). Fotografia tej maszyny została zamieszczona w I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Plate XLV. Innym było zastosowanie mikrofilmu do redukcji kosztów pracy i błędów ludzkich w przygotowaniu faktur za usługi telefoniczne systemu telefonii miasta Amsterdam (Maitland, 1931). Również zdjęcie tego urządzenia znajduje się w I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Plate XLIV. Prototyp wyszukiwarki mikrofilmów Goldberga byłby niewątpliwie przedmiotem zainteresowania periodyku, o ile byłby znany jego autorom, nie ma jednak dowodów na to, że tak było.
Najbardziej dogłębne potraktowanie problemu wyszukiwania informacji w tym okresie znaleźć można w książce Paula Otleta Traité de documentation/Traktat o dokumentacji (1934). Idiosynkratyczny tekst Otleta jest naprawdę wizjonerski. Rozpoznaje on potencjał telewizji w zakresie użycia środków telekomunikacyjnych do uzyskiwania dostępu do dokumentów:
“Wkrótce telewizja będzie problemem rozwiązanym praktycznie, tak jak obecnie jest on rozwiązany w teorii. Obraz jest reprodukowany na odległość bez pośrednictwa drutu. Można sobie wyobrazić elektryczny teleskop, umożliwiający czytanie w domu, „tele-czytanie” książek udostępnionych w salach czytelniczych bibliotek, ze stronami zamówionymi na odległość” (p. 238. Transl. MKB).
Dalej wymienia on takie wynalazki jak tłumaczenie maszynowe, potrzebne w celu wyszukania i przetwarzania informacji. Podkreśliwszy znaczenie telekomunikacji i potrzebę stworzenia standardów technicznych, Otlet dostarcza zwięzły opis personalnego systemu wyszukiwania, który między innymi antycypuje stworzenie i wykorzystanie hipertekstu:
“Powinniśmy mieć zespół połączonych maszyn, które mogłyby osiągać następujące operacje sekwencyjnie lub jednocześnie: 1. Zamiana dźwięku na tekst 2. Kopiowanie owego tekstu tak wiele razy jak to jest użyteczne 3. Uszeregowanie dokumentów w taki sposób aby każda dana miała swoją tożsamość and unikalne relacje z innymi w grupie, do której może być ona w miarę potrzeb dołączona 4. Przyporządkowanie kodu klasyfikacyjnego do każdej danej [podział dokumentu na części, po jednej dla każdej z danych oraz] przearanżowanie części dokumentu tak aby korespondowały z kodami klasyfikacyjnymi 5. Automatyczna klasyfikacja i przechowywanie dokumentów 6. Automatyczne wyszukiwanie tych dokumentów w celu konsultowania lub dostarczenia ich dla celów sprawdzenia, lub w celu naniesienia dodatkowych uwag 7. Zautomatyzowana manipulacja zarejestrowanymi danymi w dowolny sposób w celu tworzenia nowych kombinacji faktów, tworzenia nowych związków pomiędzy ideami, nowych operacji wykorzystujących symbole”.
“Urządzenie, które osiągnie te siedem wymagań będzie prawdziwym mechanicznym i zbiorczym mózgiem.” (p. 391. Transl. MKB)
Otlet, który sam był pionierem użycia mikrofilmów dla potrzeb dokumentacji i był aktywny na poprzednich Międzynarodowych Kongresach Fotografii, prawdopodobnie wiedział o Goldbergu i jego mikrofilmach wysokiej rozdzielczości. Jednakże krótki dyskurs Otleta na temat „maszyn wyszukujących” (p. 390) nie wykracza poza urządzenia sterowane kartami perforowanymi. Wydaje się, że w Traktacie nie ma rozpoznawalnych aluzji do wyszukiwania mikrofilmów wspartego przez fotokomórki.
Niemiecka wersja wystąpienia kongresowego Goldberga jest włączona, bez dalszych adnotacji, do anonimowej bibliografii zamieszczonej w I.I.D. Communicationes w 1935 (Anon., 1935, 19). Znajduje ono swoje miejsce również w bibliografii skompilowanej przez Waltera Schuermeyera i T. P. Loosje (1937) opublikowanej również w I.I.D. Communicationes w 1937. Goldberg nie jest jednak wzmiankowany w późniejszym podręczniku dokumentacji Loosje, pomimo tego, iż zawiera on tło historyczne i uwagi na temat wyszukiwarek mikrofilmów (Loosje, 1967), co wskazuje na to, iż tym który dodał artykuł Goldberga do bibliografii był Schuermeyer.
Walter Schuermeyer był bibliotekarzem Kunst und Technik Bibliothek we Frankfurcie, w Niemczech, w ltach 1930-tych, aktywnym w kręgach dokumentalistów (Habermann, Klemmt, & Siefkes, 1985, 315-316). Przewodniczył komisji I.I.D. ds. metod technicznych w dokumentacji. W artykule, zaprezentowanym na 29 konferencji Niemieckiego Stowarzyszenia Bibliotekarzy (VDB) w Darmstadcie w roku 1933 i opublikowanym w Zentralblatt fuer Bibliothekswesen, wiodącym międzynarodowym czasopiśmie bibliotekarskim, Schuermeyer (1933) zwraca uwagę na urządzenie do weryfikacji czeków Zeiss Ikon Giro jako odpowiednie do celów katalogów bibliotecznych oraz na kamerę Contax 35 mm opracowaną w Zeiss Ikon pod kierownictwem Goldberga. W roku 1935 na Międzynarodowym Kongresie Dokumentacji w Kopenhadze, Schuermeyer (1936) zaprezentował artykuł na temat użycia mikrofilmów, który zawierał paragraf dotyczący wykorzystania technik wyszukiwania opartych na fotokomórkach, który wprawdzie nie zawiera bezpośredniego cytatu, lecz, jak się wydaje, zawiera odniesienie do wyszukiwarki Goldberga:
“Taka dokumentacja, oparta na filmie, może zostać całkowicie zautomatyzowana przy użyciu metod fotoelektrycznych. To nowe odkrycie pozwoli skanować znaki w postaci kropek, ale również cyfr i liter, zapisane na przezroczystych arkuszach lub błonie filmowej i wyszukiwać je za pomocą komórki fotoelektrycznej. Oczekuje się, że wkrótce będzie dostępne urządzenie, które poprzez włączenie fotokomórki przy zadanym kodzie, zatrzyma wyszukiwanie filmów o tym samym kodzie, sporządzi kopię a następnie zwróci wyszukany dokument nie łamiąc sekwencji przechowania. W ten sposób, w bardzo krótkim czasie bibliografia, streszczenie źródeł i inne dokumenty włączając w to ilustracje, będą wyszukiwane całkowicie automatycznie” (Col. Schü. 8. Transl. MKB)
Schuermeyer przewidział również potencjał wykorzystania telekomunikacji:
“Jakąż rewolucję przynieść może dla wyszukiwania informacji, a szczególnie dla bibliotek, zastosowanie telewizji! Być może pewnego dnia zobaczymy, iż nasze czytelnie opustoszały a w ich miejsce powstało pomieszczenie bez ludzi, w którym znajdują się książki zamówione przez telefon, które ludzie czytają w swoich domach, używając urządzeń telewizyjnych” (Col. Schü. 9. Transl. MKB).
Otlet, bibliograf, i Schuermeyer, bibliotekarz byli bardziej dalekowzroczni swoich ideach dotyczących wyszukiwania informacji, niż Bush, profesor elektroinżynierii, dekadę później.
Bush ponownie oceniany
Wydaje się, iż Bush niewiele mówi w swoich opublikowanych pracach na temat przodków swojego Memex-u czy też szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów. Trzy względy przemawiają za tym, że nie posiadał wiedzy na temat szczegółów prac Goldberga podczas budowy swojego prototypu w latach 1938-1940.
1. Russell C. Coile, asystent naukowy w projekcie szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów Busha nie przypomina sobie żadnych wzmianek o pracach Goldberga w tamtym czasie (Coile, 1990).
2. Shaw, którego zaangażowanie było bezpośrednim rozwinięciem prac Busha powiedział Goldbergowi w 1949 r., że był nieświadom jego prac (Bello, 1960; H. Goldberg, 1990).
3. Różnice w projekcie technicznym. Goldberg porównywał poprzez uzupełnianie lub „wygaśnięcie”. Poprzez dopasowanie przezroczystych kodów na karcie wyszukiwania do opalizujących znaczników na filmie (jak na Rys. 1), pojawienie się wyszukiwanego kodu będzie sygnalizowane poprzez całkowite zablokowanie strumieni światła w polu widzenia fotokomórki. W projekcie Busha, dopasowanie odbywało się poprzez współistnienie: perforacje na karcie wyszukiwania były dopasowane do przezroczystych punktów na filmie. Pojawienie się wyszukiwanego kodu było wykrywane poprzez wyczuwanie promieni światła w każdej z zapisanych we wzorze pozycji. Takie rozwiązanie wymagało baterii fotokomórek, po jednej na każdą możliwą lokalizację i tylko właściwa kombinacja wychodzących impulsów elektrycznych była wykrywana. Taka metoda była znacznie trudniejsza w realizacji i mniej elegancka niż rozwiązanie Goldberga. Następni badacze posługiwali się rozwiązaniem wygaszania (komplementacji), więc możemy spekulować, iż gdyby Bush znał prace Goldberga, zastosowałby takie samo rozwiązanie.
Tym niemniej istnienie szybkiej wyszukiwarki Goldberga znane było co najmniej w dwu czołowych centrach badawczych USA: w IBM i w Eastman Kodak Research Laboratories, jednym z fundatorów prac Busha. Należy również pamiętać, że nowe rozwiązania są często szeroko znane fragmentarycznie, jeśli nie w całości. Możemy przypuszczać, że Bush nie wpadł samodzielnie na pomysł szybkiej wyszukiwarki, aczkolwiek jest to również możliwe. Nie jest zaskakujące, iż te same wynalazki dokonywane są mniej lub więcej równolegle, gdy zaistnieje na nie zapotrzebowanie, a technologia jest wystarczająco dojrzała. Wynalazcy wolą wynajdować niż kopiować. Z perspektywy czasu, wynalazek fotoelektrycznej wyszukiwarki mikrofilmów był niemal nieunikniony, jako że było to logiczne rozwinięcie dwu różnych technologii: (i) logicznym rozwinięciem technologii kart perforowanych była transpozycja kodowania na mikrofilm, podówczas jedyne dostępne medium skompresowanego magazynowania dokumentów i (ii) rozwiązanie było bardzo podobne do technologii udźwiękowienia filmów, gdzie skanowanie zakodowanego dźwięku odbywało się na tej samej taśmie, obok obrazu filmowego. W takich okolicznościach należało oczekiwać powstania wielu podobnych rozwiązań. Na przykład, wydaje się, iż Helen M. Davis, pracując ze swoim mężem, Watsonem Davisem, i Rupert H. Draeger, wynaleźli wyszukiwarkę mikrofilmów niezależnie w roku 1935 (Bagg & Stevens, 1962, 17). Watson Davis, podobnie jak Schuermeyer, zaprezentował artykuł na ten temat na konferencji kopenhaskiej I.I.D. w roku 1935, w którym w sposób zawoalowany nawiązywał do fotoelektrycznej techniki wyszukiwania i selekcji z użyciem mikrofilmu.
Watson Davis zajmuje tutaj dość interesujące miejsce. Był bardzo zainteresowany użyciem mikrofilmu do przechowywania i dystrybuowania dokumentów. Znał Busha, Goldberga, Otleta, Schuermeyera i C. E. K. Meesa, szefa Eastman Kodak Research Laboratories, osobiście. Znał również, albo co najmniej słyszał o wszystkich innych osobach wspomnianych w tym artykule. (Informacje o Davisie zob. Farkas-Conn, 1990).
Podsumowanie
Nasze dochodzenie w sprawie podłoża i poprzedników Memex-u Vannevara Busha oraz jego szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów jest z pewnością niekompletne. Jednakże, dowody wskazują na to, iż zaakceptowany przez wszystkich pogląd wymaga co najmniej rewizji.
Emanuel Goldberg zaprojektował fotoelektryczną wyszukiwarkę mikrofilmów którą nazwał „maszyną statystyczną” przed majem 1927 r. Dwa prototypy zostały zbudowane przez Zeiss Ikon przed 1931 rokiem i prawdopodobnie umożliwiały pierwsze udane elektroniczne wyszukiwania dokumentów. Wyszukiwarki mikrofilmów znane były co najmniej w dwu wiodących centrach badawczych USA (Kodak i IBM) przed 1931 lub zaraz potem, i w obu przypadkach bezpośredni związek z pracami Goldberga może być łatwo wykazany. Technologia została zaprezentowana na kongresach w latach 1931 i 1935, dodatkowo pewna liczba amerykańskich wynalazców pracowała nad tym problemem przed rokiem 1938 (np. Bryce, H. Davis, Gould, i Morse).
Wkład Vannevara Busha w tym obszarze jest dwojaki: (i) jak znaczące osiągnięcie inżynieryjne dokonane przez zespół pod jego kierownictwem polegające na zbudowaniu naprawdę szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów oraz (ii) spekulatywny artykuł, “As We May Think,” który poprzez zręczną narrację oraz prestiż społeczny autora miał natychmiastowy i trwały efekt stymulujący innych. Jak zaobserwował Fairthorne artykuł Busha ukazał się we właściwym momencie i „otworzył oczy i sakiewki ludzi”.
Przedwojenni specjaliści w zakresie wyszukiwania dokumentacji w Europie, tzw. „dokumentaliści”, są w większości przypadków pomijani przez powojennych specjalistów w tej dziedzinie, należy jednak stwierdzić, iż ich idee były znacznie bardziej zaawansowane niż się generalnie uważa.
Załącznik: Źródła.
Nie jest łatwo znaleźć informacje o Goldbergu. Najlepsze ze zidentyfikowanych źródeł to krótka laudacja (1957) w wydaniu Bulletin of the Research Council of Israel/Biuletynu Rady Badawczej Izraela poświęconym Goldbergowi, wywiad z roku 1969 w Popular Photography/Fotografii dla wszystkich (N. Goldberg, 1969), i hasło w International Biographical Dictionary of Central European Emigrés /Międzynarodowym słowniku emigrantów z Europy Środkowej(1983, v. 2, 388). Inne krótkie źródła obejmują życiorys zamieszczony na końcu dysertacji Goldberga (E. Goldberg, 1906, 46), Browne i Partnow (1983, 234-235), Gubas (1985a; 1985b), Kaprelian (1971), J. C. Poggendorff (1937; 1970), Sipley (1965, 58-59), Wer ist’s? (1928, ?), oraz Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie (Anon., 1957). Niektóre z tych publikacji mogą być znalezione poprzez kwerendę we współczesnych wydaniach IBZ (“Dietrich“). Niektóre aspekty jego pracy są widoczne w indeksach prac naukowych na temat fotografii oraz pokrewnych dziedzin np. Eder (1945), Mees (1966), oraz White (1990).
Shaw (1949a) dostarcza poręcznego wprowadzenia do tematyki wyszukiwarek mikrofilmów. Postscriptum do tegoż artykułu napisane przez E. M. R. Ditmasa niewłaściwie cytuje raport techniczny sporządzony przez Engineering Research Associates (1949) na temat szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów ERA jako PB 97 535 zamiast PB 97 313, błąd powielany przez kilku następnych autorów. Bagg and Stevens (1961) dostarczają bodaj najlepszego opisu historycznego rozwoju wyszukiwarek mikrofilmów, choć jest on niekompletny w aspekcie prac Goldberga, co można uzupełnić późniejszym opisem Alexandra i Rose (1964). G. W. W. Stevens (1968, chap. 12) zamieszcza streszczenie, podobnie jak International Federation for Documentation (1964, chap. 9).
Alexander, S. N., & Rose, F. C. (1964). The current status of graphic storage techniques: Their potential application to library mechanization. In Libraries and automation, ed. by B. E. Markuson. (pp. 111-40). Washington, D.C.: Library of Congress.
Anon. (1935). Ergaenzungen und Verbesserungen zu dem Artikel von Dipl. Ing. J. P. C. van Asperen ueber moderne photgraphische Reproduktionsverfahren. I. I. D. Communicationes, 2, Fasc. 2: 16-19.
Anon. (1945). A machine that thinks. Time 46:93-94.
Anon. (1949). The light he leaves behind. Think April 1949: 5-6, 30-31.
Anon. (1957). Professor Dr. Goldberg 75 Jahre. Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie, 52: 105-106.
Bagg, T. C., & Stevens, M. E. (1961). Information Selection Systems Retrieving Replica Copies: A state-of-the-art report. National Bureau of Standards Technical note 157. Washington, D.C.: Government Printing Office.
Bashe, C. J. et al. (1986). IBM’s early computers. Cambridge, Mass.: MIT Press.
Bello, F. (1960). How to cope with information. Fortune (September 1960): 162-67, 180, 182, 187, 189, 192.
Berkeley, E. C. (1949). Giant Brains: or, Machines That Think. New York: Wiley.
Berthold, A. (1938). Selected biography on photographic methods of documentary reproduction. Journal of Documentary Reproduction, 1: 87-123.
Browne, T., & Partnow, E. (1983). Macmillan Biographical Encyclopedia of Photographic Artists & Innovators. New York: Macmillan.
Bryce, J. W. (1938). Statistical machine. U.S. Patent 2,124,906. July 26, 1938.
Burke, C. (1991). Personal communication.
Bush, V. (1945a). “As we may think.” Atlantic monthly 176: 101-108.
Bush, V. (1945b). As we may think: A top US scientist foresees a possible future world in which man-made machines will start to think. Life 19, no 11: 112-114, 116, 118, 123-124.
Bush, V. (1946). Endless Horizons. Washington, D.C.: Public Affairs Press.
Bush, V. (1967). Science is Not Enough. New York: Morrow.
Bush, V. (1970). Pieces of the Action. New York: Morrow.
Carruthers, R. H. (1938). The place of microfilm in public library reference work. Journal of Documentary Reproduction, 1: 263-268.
Coile, R. C. (1990). Personal communication.
Eder, J. M. (1945). History of Photography. New York: Columbia University Press.
Electronics (1932) 4, no. 1: 35.
Engineering Research Associates, Inc. (1949). Report for the Microfilm Rapid Selector. St. Paul, MN: Engineering Research Associates. (PB 97 313 often misscited as 97 535).
Fairthorne, R. A. (1958). Automatic retrieval of recorded information. Computer Journal, 1: 36-41.
Fairthorne, R. A. (1961). Towards Information Retrieval. London: Butterworths.
Farkas-Conn, I. (1990). From Documentation to Information Science. New York: Greenwood.
Goldberg, E. (1906). Beitraege zur kinetik photochemischer Reaktionen: Inaugural-Dissertation … Universitaet Leipzig. Leipzig: Barth.
Goldberg, E. (1922). Der Aufbau des photographischen Bildes. Halle: Knapp. 2nd ed., 1925.
Goldberg, E. (1926). A new process of micro-photography. British Journal of Photography, 73: 462-465.
Goldberg, E. (1931). Statistical Machine. U.S. patent 1,838,389. Dec. 29, 1931.
Goldberg, E. (1932a). Die Grundlagen des Tonfilms. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 213-214). Leipzig: Barth, 1932.
Goldberg, E. (1932b). Methods of photographic registration. British Journal of Photography, 79: 533-534.
Goldberg, E. (1932c). Das Registrierproblem in der Photographie. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 317-320). Leipzig: Barth, 1932.
Goldberg, H. (1990). Personal communication.
Goldberg, N. (1969). The other Goldberg: A visit with Zeiss Ikon’s practical prodigy. Popular Photography, 65, no. 5 (November 1969): 88-89, 154.
Goldschmidt, R. B., & Otlet, P. (1925). La conservation et la diffusion de la pensée: Le livre microphotique. (I.I.B. publication, 144). Brussels: Institut International de Bibliographie, 1925. English translation in Otlet, P. (1990). International organization and dissemination of knowledge: Selected essays. Transl. and ed. by W. B. Rayward. (204-210). Amsterdam: Elsevier.
Gould, M. E. (1941). Identifying Means. U.S. patent 2,231,186. February 11, 1941.
Gubas, L. (1985a). Emmanuel Goldberg. Zeiss Historica, 7: .
Gubas, L. (1985b). Who invented the Contax? Zeiss Historica, 7: .
Habermann, A., Klemmt, R., & Siefkes, F. (1985). Lexikon deutscher wissenschaftlicher Bibliothekare 1925-1980. Zeitschrift fuer Bibliothekswesen und Bibliographie Sonderheft 42. Frankfurt: Klostermann.
Hawkins, R. R. (1960). Production of micro-forms. State of the library art, ed. by R. Shaw, v. 5, part 1. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers–The State University.
Hoover, J. E. (1946). The enemy’s masterpiece of espionage. Reader’s Digest 48: 1-6.
International Biographical Dictionary of Central European Emigrés, 1933-1945. (1983). Munich: Saur.
Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur. (1932). Abt. A, v. 70. (“Dietrich”)
International Federation for Documentation. (1964). Manuel practique de reproduction documentaire et de sélection. FID Publ. 353. Paris: Gauthiers-Villars.
J. C. Poggendorff’s biographisch-literarisches Handwörterbuch. (1937). Berlin: Verlag Chemie. VI, ii: 916; Also (1970) VIIb: Teil 3: 1685.
Johnson, W. E. (1932). “Protection and profits through photography.” Bankers Magazine, 125: 537-540.
Kaprelian, E. K. (1971). In Memoriam: Emmanuel Goldberg, 1881-1970. Photographic Science and Engineering, 15: 3.
Keegstra, H. (1933). Die Photographie in der Gemeinde-Giroverwaltung. In: International Institute for Documentation. XIIe Conférence. Rapports. (pp. 130-134). (I.I.D. Publ. 172a). Brussels: I.I.D.
Lilley, D. B., & Rice, R. W. (1989). A history of Information Science 1945-1985. San Diego, CA: Academic Press.
Loosjes, T. P. (1967). On Documentation of Scientific Literature. London: Butterworths.
Maitland, C. E. A. (1931). Die photographische Gespraechszahlerablesung und die optisch-mechanische Auswertung der Zaehlerstaende. Zeitschrift fuer Fernmeldetechnik, Werk- und Geraetebau, 12. Jg, 2. Heft (28 Feb. 1931): 17-20.
Mees, C. E. K. (1966). The Theory of the Photographic Process. 3rd ed. New York: Macmillan.
Morse, R. S. Rapid Selector-calculator. U.S. Patent 2,295,000. September 8, 1942.
Neumann, S. (1957). Prof. Emanuel Goldberg. Bulletin of the Research Council of Israel. Section C: Technology, 5C, no. 4: iii-v.
Nyce, J. M., & Kahn, P. (1989). “Innovation, pragmaticism, and technological continuity: Vannevar Bush’s Memex.” Journal of the American Society for Information Science, 40: 214-220.
Otlet, P. (1934a). Le livre photomicrographique. [Followed by] Notice sur les brevets Georges Sebille. I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 1: 19-23.
Otlet, P. (1934). Traité de documentation. Brussels: Editiones mundaneum. Reprinted Liège, Belgium: Centre de lecture publique de la communauté Française, 1989.
Pike, J. L. & Bagg, T. C. (1962). The Rapid selector and other NBS document retrieval studies. In National Microfilm Association. Proceedings of the Eleventh Annual Meeting, ed. by V. D. Tate. (pp. 213-227). Annapolis, MD: National Microfilm Association.
Rayward, W. B. (1976). The Universe of Information: The Work of Paul Otlet for Documentation and International Organisation. (FID Publ. 520). Moscow: VINITI.
Rayward, W. B. (1986). Otlet, Paul-Marie-Ghislain. In ALA Encyclopedia of library and information services. 2nd ed. (pp. 626-628). Chicago: American Library Association.
Schuermeyer, W. (1933). Die Photographie im Dienste der bibliothekarischen Arbeit. Zentralblatt fuer Bibliothekswesen 50: 580-583.
Schuermeyer, W. (1936). Mitteilungen ueber einige technische Neuerungen und Anwendungsmethoden fotographischer Hilfegeraete fuer das Dokumentarische Arbeiten. I.I.D. Communicationes, 3, Fasc. 1, cols. Schü. 1-10.
Schuermeyer, W., & Loosjes, T. P. (1937). Literatur ueber die Anwendung von photographischen Reproduktionsverfathren in der Dokumentation. I.I.D. Communicationes, 4, Fasc. 3: 23-29.
Schwegmann, G. A. (1940). Microfilming in business and industry. Journal of Documentary Reproduction 3: 147-152.
Sebille, G. (1932). Method and Apparatus for Reading Books and the Like. U.S. Patent 1,889,575. Nov. 29, 1932.
Shaw, R. R. (1949a). The Rapid Selector. Journal of Documentation, 5: 164-171.
Shaw, R. R. (1949b). Machines and the bibliographical problems of the twentieth century. In L. N. Ridenour, et al. Bibliography in an Age of Science (pp. 37-71). Urbana: University of Illinois Press.
Sheppard, S. E. (1932). Resumé of the Proceedings of the Dresden International Photographic Congress. Journal of the Society of the Motion Picture Engineers, 18: 232-41.
Sipley, L. W. (1965). Photography’s Great Inventors. Philadelphia: American Museum of Photography.
Smith, L. C. (1981). “`Memex’ as an image of potentiality in information retrieval research and development. In Oddy, R. N. et al. (Eds.). Information Retrieval Research (pp. 345-69). London: Butterworths.
Stevens, G. W. W. (1968). Microphotography: Photography and Photofabrication at Extreme Resolution. 2nd ed. New York: Wiley.
Stevens, N. D. (1978). Shaw, Ralph Robert (1907-1972). In Dictionary of American Library Biography. (pp. 476-81). Littleton, CO: Libraries Unlimited.
Stewart, J. & Hickey, D. (1960). Reading devices for Micro-Images. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers — The State University. State of the library art, v. 5, part 2.
Tate, V. D. (1938). The present state of equipment and supplies for microphotography. Journal of Documentary Reproduction 2: 3-62.
Tomasch, E. (1980). The start of an ERA: Engineering Research Associates, Inc., 1946-1955. In N. Metropolis, J. Howlett, & G.-C. Rota (Eds.). A History of Computing in the Twentieth Century (pp. 485-495). New York: Academic Press.
Townsend, L. G. (1938). Method of and Apparatus for the Indexing and Photo-Transcription of Records. U.S. Patent 2,121,061. June 21 1938.
Wer ist’s? (1928). 9. Ausg. Herausg. von H. A. L. Degener. Berlin: Degener.
White, W. (1989). The microdot: Then and now. International Journal of Intelligence and Counterintelligence, 3: 249-269.
White, W. (1990). Subminiature Photography. Boston: Focal Press.
Zeiss Ikon AG. (1937). 75 Jahre Photo- und Kinotechnik; Festschrift herausgegeben anlaesslich der Feier des 75-jaehrigen Bestehens der Zeiss Ikon AG. und ihrer Vorgaengerfirmen 1862 – 1937. [?Dresden: Zeiss Ikon].
Zeiss Ikon AG. & Goldberg, E. (1938). Vorrichtung zum Aussuchen statistischer und Buchhalterischer Angaben. [German] Patentschrift 670 190. Dec. 22, 1938.
Значення правильного харчування не можна не підкреслити. Здоров’я вашого тіла безпосередньо пов’язане з тим, що ви в нього вкладаєте. Сучасна їжа в супермаркетах погана завдяки забрудненням та переробці. Органічно чиста, свіжа, сира їжа володіє енергетичними формами, які ортодоксальна наука наразі не розуміє. Однак деякі з цих езотеричних енергій можна виміряти та виявити. На сьогоднішній день є доступний інструмент, Vohl Dermatron, який може виміряти “життєву силу” їжі. Більш простий метод (але не менш точний) полягає у використанні маятника, що визначає цю життєву силу, наприклад, за шкалою 1-10. Сира їжа також містить травні ферменти, яких не вистачає вареній та переробленій їжі. Травні ферменти, які Природа забезпечує сирими фруктами, овочами або м’ясом, є ідеальною сумішшю для цієї конкретної їжі. Якщо ви не отримуєте травні ферменти в їжі, яку ви їсте, організм повинен їх виробляти. Для цього потрібна енергія та поживні речовини, які виснажують ваші енергетичні ресурси. Багато дослідників, які вивчають ті елементи, які сприяють довголіттю, вважають, що людський організм має обмежені можливості та запаси ферментів протягом життя. Коли можливість виробляти ферменти підходить до кінця, ви також підходите до кінця!
Вітаміни та мінерали є набагато більш біодоступними, якщо вони перебувають у формі, наданій Природою (сирою, необробленою, не вилученою). Наприклад, після обробки їжі та позбавлення вітамінів; просте додавання денатурованих вітамінів у їжу шляхом укріплення не дасть вам того ж ефекту або біоактивності вітамінів, як це було передбачено природою. Це найбільша помилка, яку роблять дієтологи, харчова група ортодоксальної медицини. Розглядаючи склад продуктів, вони дивляться лише на самі хімічні елементи (кальцій, фосфор тощо) і припускають, що доки елемент можна вимірювати в їжі або додавати в їжу, ви отримуєте рівноцінне харчування і біоактивність, передбачену Природою. Яка дурість! Ніщо не може бути далі від істини.
Незважаючи на велику кількість їжі в США, дефіцит поживних речовин є досить поширеним явищем. Це важливо розуміти, тому що американці часто вірять, що продукти збагачені необхідними поживними речовинами. Це як комп’ютери: “Сміття в середину, сміття на зовні”.
Довгий час я спілкувався з людьми про розуміння природи здоров’я та хвороб. Щоразу, коли я спілкуюся з кимось із проблемами зі здоров’ям, останнє, що він прийме до уваги, – це його дієта. «Це стрес»; “Це гени”; “Це робота”; “Це дружина”; “Це теща” і т.д. Це все. Але не дієта. Люди, в 99% випадків … це дієта!
Оскільки харчування – це досить широка тема, я розпочну з кількох важливих предметів для розгляду і якщо дозволить час поповню список. Для отримання додаткової інформації про харчування, будь ласка, дивіться наш запропонований список для читання внизу цієї сторінки.
Анти-живильні речовини
Анти-поживні речовини – це речовини, яким ми всі піддаємося через їжу та воду, які антагонізують необхідні для здоров’я поживні речовини. Деякі анти-поживні речовини зв’язуються з іншими поживними речовинами, роблячи їх не поживними. Інші пов’язують ферменти, необхідні для травлення та інших функцій організму. Деякі викликають проблеми, створюючи більшу потребу в певних поживних речовинах. Інші викликають швидке виведення поживних речовин з організму. У нашому світі високих технологій рівень анти-поживних речовин, яким ми піддаємося, напрочуд високий. Багато анти-поживних речовин мають прямий або непрямий вплив на імунну функцію. Все, що ви можете зробити, щоб зменшити вплив антигенних речовин, буде корисним для запобігання повторних захворювань.
Настільний цукор, харчові барвники, перероблені жири, добавки, такі як BHT, і більшість з 3 000 харчових добавок, дозволених у Сполучених Штатах, часто діють як анти-поживні речовини. Наприклад, у 1985 році повідомлялося, що американське сільське господарство використовує 1 мільярд фунтів пестицидів щороку. Це 4,5 фунта на кожного чоловіка, жінку та дитину в країні. Ці хімічні речовини мають чимало несприятливих ефектів і є більшою проблемою, ніж більшість може собі уявити. Кофеїн – ще одна серйозна проблема, яку більшість людей не повністю розуміють.
Фармацевтичні препарати складають ще одну важливу категорію анти-поживних речовин. Якщо медикаментозна терапія коротка, ефекти мінімальні, але якщо препарат приймає протягом тривалого часу (місяців або років), слід враховувати харчові ефекти препаратів. Нижче наведено зразок поживних речовин, які потерпають від впливу медикаментів. Прийом медикаментів тривалий час має більше несприятливих ефектів, ніж просто прийом їжі, але тут ми зосереджуємо увагу на харчуванні.
Медикамент
Клінічне захворювання
Харчові речовини що підлягають впливу
Антибіотики
бактеріальна інфекція
Віт. .. K, A, B12, Mg, фолієва кислота, C, K +
Аспірин
біль, лихоманка
В1, Віт. .. С, К +
Кортизон
запалення, алергія
Zn, K +, фолат, B6, Віт. .. C, D, Ca
Ріталін
гіперактивність, синдром дефіциту уваги
Погіршення апетиту
Фенобарбітал
епілептичні припадки
Віт. .. С, D, Са, Mg, фолієва кислота
Тетрациклін
інфекція
Zn, Ca, Fe, Mg, Віт. .. K, B2, B3, C, фолат
Цукор
Простіше сказати, цукор знижує імунітет. У 1951 році лікар Бенджамін Сандлер, лікар з Північної Кароліни, написав книгу під назвою «Дієта запобігає поліомієліту». Робота доктора Сендлера з кроликами та мавпами переконала його, що велика кількість цукру в раціоні зробила людину більш сприйнятливою до поліомієліту. Під час епідемії поліомієліту 1948-49 років він з’явився на радіостанції Ешвілл, закликаючи батьків не годувати своїх дітей рафінованим цукром або продуктами, що містять цукор, наприклад, морозивом, цукерками та безалкогольними напоями. Його нарікання також лунали в місцевих газетах. У 1948 році захворюваність на поліомієліт у Північній Кароліні становила 2 402 випадки. У 1949 році після прийняття «дієти Сандлера» показник впав до 214 випадків. За цей час зросла національна захворюваність на поліомієліт (39 штатів).
Чи було збігом, коли випадки поліомієліту знижувалася, оскільки норма споживання цукру зменшувалася? Чи поліпшило виведення цукру з раціону стійкість до поліомієліту? Можна прийти до власного висновку, але є вагомі підстави вважати, що споживання цукру знижує імунітет. У звіті, опублікованому в американському журналі Journal of Clinical Nutrition, 100 грам цукру з глюкози, фруктози, сахарози, меду або апельсинового соку спричинили значне зниження здатності лейкоцитів захоплювати та знищувати бактерії. Це зниження імунної функції все ще було присутнє через п’ять годин після вживання цукру.
Існує чимало інших досліджень, які показують зниження імунної функції після споживання цукру. Це, мабуть, не суттєво, коли хтось споживає цукор при нагоді. Однак щодня це може спричинити хаос для вашої імунної системи. Проблема полягає в тому, що цукор проникає практично в кожен аспект нашого раціону, часто без нашої обізнаності. Це тому, що цукор додають майже у кожну упаковану їжу, що продається сьогодні. Середній дорослий американець щороку споживає понад 150 фунтів цукру (підлітки можуть споживати понад 200 фунтів)! Це в 14 разів більше, ніж було близько 100 років тому. Наше тіло може не впоратися.
Щоб проілюструвати шкідливий вплив цукру, давайте візьмемо для прикладу крупи для сніданку. Багато найпопулярніших дитячих крупах міститься майже 50 відсотків калорій з цукру. Наявність великої кількості цукру в раціоні викликає поступове виснаження цинку в організмі. Із зниженням рівня цинку знижується і відчуття смаку. Оскільки сприйняття смаку зменшується, виникає більша потреба ароматизувати їжу, щоб зробити її «з гарним смаком». Зазвичай це означає додавати більше цукру. Це призводить до подальшого зниження рівня цинку в організмі, що ще більше знижує сприйняття смаку. В результаті дитина додає більше цукру поверх крупи. Цикл продовжується і продовжується.
У своїй книзі «Боротьба з харчовими гігантами» біохімік Пол А. Стітт каже, що не випадково дитячі крупи сильно вживаються. Виробники продуктів харчування вперше виявили, що споживання цукру призводить до поступової втрати цинку, що, в свою чергу, призводить до втрати смакового сприйняття. Торгуючи зерновими з високим вмістом цукру, вони змогли створити віртуальних наркоманів своєї продукції. Який батько не чув криків малюка в продуктовому магазині, вимагаючи смачненьке на сніданок?
Якщо вам хочеться солодощів, краще діставати їх зі свіжих фруктів. Не консервовані фрукти, не сухофрукти, а свіжі фрукти. Мед або справжній кленовий (чистий) сироп набагато краще, ніж рафінований цукор, якщо потрібно зробити щось солодшим. Фрукт забезпечує форму цукру під назвою фруктоза. Оскільки це природний моносахарид, організм обробляє його інакше, ніж цукор (сахароза), який є дисахаридом. Є одна форма частково рафінованого цукру, яку я рекомендую вживати не діабетикам в звичайному порядку, але у відносно скромній кількості. Я говорю про органічну чорну мелясу. Харчові переваги біологічно доступного заліза та сірки (та інших мінералів), пропонованих чорною мелясою, значно переважають їх недоліки у вигляді джерела цукру.
Молочні продукти
Коров’яче молоко часто рекламують на телебаченні як «ідеальну їжу». Воно нібито потрібно кожному. “Якщо ви не будете пити молоко, ваші кістки стануть крихкими від остеопорозу”, – це повідомлення Молочної ради, рекламодавців і навіть деяких медиків. Однак, споживання купленого коров’ячого молока сприяє багатьом проблемам зі здоров’ям, які часто зустрічаються. Надмірне споживання коров’ячого молока часто є одним з головних факторів, що сприяють сприйнятливості до поширених інфекцій. Однак сире, необроблене молоко від чистих корів, вирощених у здоровому середовищі, – це вже інша історія. Спосіб, яким молоко виробляється і переробляється, має багато спільного з його репутацією викликання проблем зі здоров’ям.
За словами доктора Шмідта у своїй книзі “Дитячі вушні інфекції”, просто усунути молочні продукти – це часто все, що потрібно для вирішення проблеми у дітей. Ці настрої перегукуються з доктором Фред Пуллен, спеціалістом із вух, носа та горла в Майамі, штат Флорида. Пацієнтів направляють до доктора Пуллена з єдиною метою – хірургічним методом імплантувати трубки у їхні барабанні перетинки. Перш ніж перенести операцію, всі пацієнти спочатку ставляться на дієту, яка виключає молочні продукти. Результат: “три чверті [цих дітей] ніколи не потребують трубочок”.
Якщо проводити навіть найменший обсяг досліджень, стає очевидним, що на цю тему існує велика кількість інформації. Одна добре написана книга “Принципи харчування Вітмена Х. Джордана”, опублікована компанією Macmillan New York в 1912 році. На сторінці 266 Джордан описує німецьке дослідження, в якому детально описуються результати 49 492 дітей, народжених у Берліні протягом 1890 року. До кінця за рік 12 623 цих дітей померли. З тих, хто загинув, 8 008 годували коров’ячим молоком. Тільки 1,588 годували грудьми. Дозвольте мені цитувати цю 86-річну книгу:
“Подальші статистичні дані свідчать, що тих яких годували материнським молоком, помирали менше (один із тринадцяти), а тих, кого годували пляшкою, помирали більше (кожен другий).”
Ці цифри не потребують коментарів. Не думайте, що коров’яче молоко шкодить лише дітям. Проблеми з коров’ячим молоком настільки численні, що зауважив професор педіатрії Медичної школи Джона Хопкінса доктор Френк Оскі, написавши книгу під назвою “Будь ласка, не пий молоко”. Нижче наведені умови здоров’я, безпосередньо спричинені споживанням коров’ячого молока; взяті з журналу МОЛОКО ДОБРЕ ДЛЯ __________ Роберта М. Краджіяна, доктор медичних наук:
“Серед дітей проблемами були: алергія, інфекції вух та мигдалин, нетримання мокротиння, астма, кишкові кровотечі, нефрит, коліки та дитячий діабет”.
“У дорослих проблеми, здається, були зосереджені більше на серцевих захворюваннях, артритах, алергії та більш серйозних питаннях лейкемії, лімфоми, раку (товстої кишки, легень, простати, молочної залози, яєчників).”
“Навіть розсіяний склероз, остеопороз та катаракта були пов’язані із споживанням коров’ячого молока”.
Інша сторона дискусії включає цілителів, таких як доктор Хулда Р. Кларк («Лікування від усіх хвороб»), який каже, що молоко є важливим джерелом білка і кальцію, які легко засвоюються організмом. Для дуже хворих на СНІД або рак це може бути важливим компонентом для їх одужання. Ви можете зробити придбане в магазині молоко порівняно безпечним від усіх хвороботворних організмів, кип’ятивши його лише 10 секунд на повільному вогні і додавши невелику кількість порошку вітаміну С (я використовую аскорбат кальцію або аскорбат натрію). Дайте молоку охолонути до кімнатної температури, зніміть «шкірку», що утворилася на верху молока від кипіння, і поставте в скляній пляшці в холодильник. Інша думка – використовувати козяче молоко, яке має інший вплив на організм, ніж коров’яче коров’яче молоко. Органічне козяче молоко є кращим, а сире козяче молоко вважається найкращим з усіх.
Вегетаріанство
“Ніщо не піде на користь здоров’ю людини та не збільшить шанси на виживання на Землі так, як перехід до вегетаріанської дієти”. – Альберт Ейнштейн
Вегетаріанське меню – це потужний і приємний спосіб досягти міцного здоров’я. Вегетаріанська їжа заснована на великій кількості різноманітних продуктів, які є ситними, смачними та корисними. Вегетаріанці уникають м’яса, риби та птиці (хоча більшість із нас, які є в Educate-Yourself, їдять рибу для білка). Тих, хто включає в свій раціон молочні продукти та яйця, називають лакто-ово-вегетаріанцями. Вегетаріанці (чисті вегетаріанці) не їдять м’яса, риби, птиці, яєць чи молочних продуктів. Незважаючи на те, що вегетаріанська модель лакто-ово є великою перевагою, вегетаріанська дієта є найбільш здоровою з усіх, знижуючи ризик широкого кола проблем щодо здоров’я.
Вегетаріанці мають значно нижчий рівень холестерину, ніж м’ясоїди, а захворювання серця у вегетаріанців – рідкість. Причини не важко знайти. Вегетаріанські страви зазвичай мають низький вміст насичених жирів і зазвичай містять мало холестерину або його немає. Оскільки холестерин міститься лише в продуктах тваринного походження, таких як м’ясо, молочні продукти та яйця, вегани споживають дієту, що не містить холестерину. Тип білка у вегетаріанській дієті може бути ще однією важливою перевагою. Багато досліджень показують, що заміна тваринного білка рослинним білком знижує рівень холестерину в крові – навіть якщо кількість і тип жиру в раціоні залишаються однаковими. Ці дослідження показують, що вегетаріанська дієта з низьким вмістом жиру має очевидну перевагу перед іншими дієтами.
Вражаюча кількість досліджень, що починаються з початку 1920-х років, показують, що у вегетаріанців артеріальний тиск нижчий, ніж у вегетаріанців. Насправді деякі дослідження показали, що додавання м’яса до вегетаріанської дієти швидко і значно підвищує рівень артеріального тиску. Наслідки вегетаріанської дієти виникають на додаток до переваг зменшення вмісту натрію в раціоні. Коли пацієнти з високим артеріальним тиском починають вегетаріанську дієту, багато хто здатний усунути свою потребу в ліках.
Це лише невеликий уривок із «Вегетаріанського стартового набору».
Можливо ви б хотіти знати …
Відсоток залишків пестицидів у раціоні США, зернами: 1
Відсоток залишків пестицидів у раціоні США, фруктами: 4
Відсоток залишків пестицидів у раціоні США, молочними продуктами: 23
Відсоток залишків пестицидів у дієті США, м’ясом: 55
Забруднення грудного молока матерів пестицидами від м’яса, порівняно з матерям, що не вживають м’ясо в 35 разів вище.
Що каже нам міністерського сільського господарства США: м’ясо перевіряється.
Відсоток вбитих тварин, обстежених на предмет залишків токсичних хімічних речовин, включаючи діоксин та ДДТ: менше 0,00004%
** Однак суворе вегетаріанство не для всіх. Деяким людям потрібен м’ясний білок, щоб бути міцним і мати міцний імунітет. Прочитайте “Їжте правильно відповідно свого типу” Петра Д’Адамо, щоб дізнатися про зв’язок між групою крові та найбільш підходящою дієтою.
Вода
“Медичні працівники сьогодні не розуміють життєво важливої ролі води в організмі людини. Ліки є паліативними. Вони не призначені для лікування дегенеративних захворювань людського організму”. – доктор Ф. Батмангхелидж
Чиста і проста, вода – важлива частина здорового харчування. І в набагато більшій мірі, ніж більшість уявляла. Незважаючи на те, що це невідомо , зневоднення є надзвичайно поширеною причиною вражаючої кількості захворювань. Один з провідних дослідників у цій галузі, Ф. Батмангхелідж, М. Д., дуже докладно пояснив цю тему у своїй книзі “Багато прохань води вашим тілом” у вашому тілі. Нижче наведено кілька коротких уривків із книги доктора Батмангхелиджа, які повинні допомогти передати значення води в раціоні:
“Проста правда полягає в тому, що зневоднення може спричинити хвороби. Усі знають, що вода “корисна” для організму. Вони, здається, не знають, наскільки вона важлива для самопочуття. Вони не знають, що відбувається з організмом, якщо не отримувати свою щоденну потребу у воді».
“У передових суспільствах думка про те, що чай, кава, алкоголь та напої є бажаними замінниками природних водних потреб щоденно “схильного до стресу організму” це елементарна, але катастрофічна помилка. Це правда, що ці напої містять воду, але вони містять зневоднюють агенти. Вони позбавляються води, яку вони розчиняють, плюс ще трохи води із запасів організму!”.
В даний час ті хто практикують традиційну медицини не знають про хімічні ролі води в організмі. Оскільки зневоднення врешті-решт спричиняє втрату деяких функцій, різні складні сигнали, що подаються операторами програми нормування води в організмі під час сильної та тривалої дегідратації, перекладаються як показники невідомих захворювань організму. Це найосновніша помилка, яка відхилила клінічну медицину. Це завадило медикам не мати змоги консультувати профілактичні заходи або пропонувати прості фізіологічні препарати від деяких основних захворювань у людини “.
“З появою цих сигналів організм повинен бути забезпечений водою для розподілу цих нормувальних систем. Однак медиків навчають лікувати ці сигнали хімічними продуктами. Звичайно, вони не розуміють значення цієї грубої помилки. Різні сигнали, що видаються цими розповсюджувачами води, є показниками регіональної спраги та посухи організму. На початку вони можуть бути полегшені збільшенням води, але при цьому вони неправильно лікуються із застосуванням хімічних продуктів до тих пір поки не встановлять патологію і не проявиться хвороба».
Ми закликаємо вас прочитати книгу доктора Батмангеліджа, Багато прохань води вашим тілом”, для отримання додаткової інформації. Доктор Батмангелідж рекомендує пити 8 – 10 склянок води щодня і більше, якщо ви страждаєте від недуги.
Харчові волокна
Волокна або грубі крупи були популярною темою в ЗМІ пізнього часу. Хоча рекламодавці намагаються продати нам багато речей, які нам не потрібні, вони мають рацію, коли кажуть, що крупи з високим вмістом клітковини важливі для хорошого здоров’я. Нестача клітковини пов’язана з розвитком захворювання товстої кишки, хвороб серця та багатьох інших станів. Доктор Дені Беркітт першим висунув ідею клітковини як важливого внеску в здоров’я. Він базував свої переконання на своїх дослідженнях африканських племен. Доктор Буркітт встановив, що мешканці африканських племен майже не страждають від сучасних захворювань Заходу, таких як рак товстої кишки та захворювання серця. Однак, коли африканці переїхали на Захід і прийняли наші харчові звички, вони швидко піддалися нашим найпоширенішим хворобам.
Дієтичні волокна так само важливі для дітей, як і для дорослих. Їжа з високим вмістом клітковини має багато вітамінів, мікроелементів та незамінних жирних кислот. Візьмемо, наприклад, пшеницю. Майже всі необхідні поживні речовини пов’язані в зародковій частині зерна. Під час подрібнення зародок відокремлюється від ендосперму. Зародок продається окремо як зародок пшениці (давно відомий як їжа з високою поживністю), тоді як ендосперм далі перемелюють для отримання борошна. Подрібнення цільного зерна для отримання рафінованої борошна призводить до втрати 85 відсотків магнію, 86 відсотків марганцю, 40 відсотків хрому, 78 відсотків цинку, 89 відсотків кобальту, 48 відсотків молібдену і 68 відсотків міді, крім порівнянних втрат селену, вітаміну Е та незамінних жирних кислот. Більше того, важкі метали, такі як кадмій (які зосереджені в ендоспермі), залишаються в борошні. (На жаль, антагоніст організму кадмію – цинк – був видалений.) Оскільки поживні речовини необхідні для правильного використання всіх споживаних нами калорій, прийом рафінованої їжі призводить до поступового дефіциту поживних речовин. Це вагомий аргумент щодо використання цільнозернових продуктів.
Справжнім випробуванням цінності рафінованих (збагачених) продуктів було б поставити групу лабораторних тварин на дієту з білого хліба і порівняти їх з групою, що годується дієтою з цільнозернового хліба. В одному з таких експериментів дві третини щурів, які дотримувались дієти з білого хліба, загинули до завершення експерименту.
Клітковина також важлива, оскільки допомагає кишковому вмісту рухатися до їх кінцевої долі. Якщо вміст кишечника рухається занадто повільно, токсичні побічні продукти травлення та бактеріальної ферментації залишаються в кишечнику занадто довго і реабсорбуються назад в організм. З часом це може сприяти захворюванню.
Коли ви вживаєте дієту з низьким вмістом клітковини, підхопити таких паразитів, як лямблії, легко. Коли в раціоні є клітковина, вміст кишечника просувається швидше і перешкоджає приєднанню таких паразитів. Нагадаємо, G. lamblia – один з найпоширеніших паразитів, що зустрічається у США. Це сприяє пригніченню імунітету, поганому травленню, харчовій алергії та безлічі інших проблем. Здатність знизити ймовірність зараження цим паразитом шляхом простого збільшення споживання клітковини є значною.
Хоча клітковина необхідна дітям і дорослим, занадто багато клітковини також може бути проблемою, оскільки надлишок клітковини може спричинити вимивання поживних речовин із травного тракту. Однак проблеми для більшості з нас – це не надто багато клітковини, а занадто мало. (Ніколи не саджайте дитину на дієту з високим вмістом клітковини, не звернувшись до медичного працівника.) Хорошими джерелами клітковини є фрукти, овочі, бобові та зернові (овес, пшениця, рис, ячмінь тощо).
Соки
Соки та переваги програми по вживанню соків давно визнані у всьому світі. З початку половини цього століття такі дослідники, як доктор Норман Уокер та доктор Бернард Дженсен, досліджували вплив соку як частину щоденного раціону. Їх дослідження показують, що сік може забезпечити всі основи харчування людини, включаючи вуглеводи, білки, жири, вітаміни та мінерали.
Соки віддають перевагу ніж овочам та фруктам. Завдяки соку, важливі поживні речовини та фітохімікати, що знаходяться в рослинах, засвоюються нашими організмами легше – іноді за лічені хвилини – без особливих зусиль з боку травної системи. Крім цього, поглинається більше поживних речовин.
Свіжі овочеві соки також багаті ферментами. Ферменти розпалюють сотні тисяч хімічних реакцій, що відбуваються по всьому організму; ферменти необхідні для перетравлення та всмоктування їжі, для перетворення їжі в тканини тіла, а також для виробництва енергії на клітинному рівні. Насправді ферменти є важливими для більшої частини будівництва та відновлення, що відбуваються в організмі щодня. Коли їжа готується, ферменти можуть бути знищені; саме тому сирі продукти і соки настільки важливі. Вони забезпечують прекрасне джерело всіх важливих ферментів.
Бета-каротин моркви та еллагова кислота, що міститься у свіжому яблучному соці, є клінічно доведеними протираковими засобами.
Лимонен з білої кірки лимона визнаний потужною протираковою поживною речовиною, а також ефективний при розчиненні жовчних каменів.
Розчинна клітковина, еллагова кислота та вітамін С у поєднанні зі здоровою дозою мінералів та електролітів селери можуть очистити та відновити баланс вашої системи.
Травні ферменти, знайдені в медовій дині та ананасі, зменшують запалення та підсилюють енергію організму.
Перевага соку перед покупкою комерційного соку полягає в тому, що, роблячи власний сік, ви точно знаєте, що він містить. Ви можете бути впевнені в тому що в сік не додавали цукор, підсолоджувач та інші добавки. Також багато комерційних соків піддаються термічній обробці, щоб продовжити термін зберігання, що може знищити поживні речовини.
Рекомендована дієта
Для тих, хто шукає дієту, рекомендуємо наступне:
Споживайте дієту, в якій зосереджена цільна, необроблена їжа (цільнозернові, зернобобові, овочі, фрукти, насіння тощо)
Скоротіть (або виключіть, якщо можливо) споживання рафінованого цукру.
Щодня пийте не менше 8 – 10 склянок води.
Уникайте продуктів тваринного походження, за винятком риби (лосось, скумбрія, оселедець, палтус тощо).
Виключіть молочні продукти, кофеїн та алкоголь.
Виключіть каву (окрім кофеїну, є безліч інших хімічних речовин, що отруюють ваш організм). Спробуйте багато різновидів трав’яного чаю.
Уникайте безалкогольних напоїв.
Уникайте білого хліба та продуктів з борошна. Вони позбавлені необхідних поживних речовин, включаючи незамінні жирні кислоти омега-3 та інші.
Уникайте маргарину та всіх комерційних олив. Використовуйте натомість оливкову олію холодного віджиму та органічне масло.
EK ( Kermit Nhúng, E-Kermit) là một ứng dụng của giao thức chuyển đổi tập tin Kermit, viết bằng ngôn ngữ ANSI C và dùng để nhúng vào các thiết bị hoặc phần lõi. Mục đích là dùng trong các ứng dụng thời gian thực hoặc xây dựng cơ sở dữ liệu DLL hoặc các thư viện. EKSW là một phiên bản mới của E-Kermit có hỗ trợ giao thức cửa sổ trượt thực. EK và EKSW nên được tổng hợp lại thành một cơ sở code, nhưng hiện tại điều này chưa xảy ra.
E-Kermit có khả năng gì
EK chỉ có hai chức năng: gửi và nhận tập tin. Giao thức này gọn nhẹ và hoàn toàn chạy lại được. Trên SPARC (RISC), kermit.o nặng tầm 25K. Trên Intel (CISC) nó tầm 15K. Bằng cách giảm các kích cỡ đệm và loại bỏ tính năng thừa và phụ, ta có thể đạt được kích cỡ nhỏ hơn.
E-Kermit KHÔNG có khả năng gì
EK không bao gồm các tính năng máy chủ/máy khách; một ngôn ngữ lập trình hoặc điều khiển; chuyển đổi các bộ ký tự; mã hóa vận chuyển; hoặc bất kỳ phương thức giao tiếp hoặc quy trình nhập/xuất tập tin nào. Nó không liên kết với modem cũng như tạo kết nối. Nó không có sẵn các ngăn xếp TCP/IP hoặc giao diện dẫn đến ngăn xếp ngoại. Nếu bạn cần những tính năng này, bạn nên sử dụng chương trình đầy đủ của Kermit ví dụ như C-Kermit hoặc Kermit 95.
Bản thân EK không phải là một ứng dụng, mà nó chỉ là một quy trình phụ của phần mềm chính. Nó chỉ thực sự hữu dụng với các kỹ sư phần mềm, và họ phải chuẩn bị phần mềm chính hoặc môi trường gọi biến cũng như các tập tin và quy trình giao tiếp nhập/xuất. Môi trường gọi biến cũng phải tạo ra và điều chỉnh kết nối giao tiếp nếu chưa có và nếu cần. Môi trường gọi biến mẫu và hỗ trợ nhập/xuất sẽ được cung cấp trong phiên bản Unix.
Khách hàng của chúng tôi đã tinh chỉnh EK cho thích ứng với nhiều môi trường và nền tảng, bao gồm Palm Pilot, nhiều loại thiết bị cho kỹ thuật viên (ví dụ như thiết bị chẩn đoán lỗi và bảo dưỡng tháp điện thoại), và đôi khi họ cũng cung cấp bản tinh chỉnh của họ hoặc quy trình nhập/xuất của họ. Chúng tôi có thể chia sẻ những phiên bản này, nhưng hoàn toàn ở dạng nguyên mẫu. Chúng tôi không thể hỗ trợ hoặc duy trì các dòng lệnh viết bởi người dùng; do vậy(ví dụ) nếu một phiên bản mới của EK được phát hành, các module do người dùng cung cấp có thể sẽ không được cập nhật. Các dòng lệnh được người dùng phát triển bao gồm:
Chuyển đổi hệ cho Microsoft Windows 9x/ME/NT/2000/XP/Vista/7 và nhập/xuất tập tin EK 1.3 trở về sau.
Wind River VxWorks cho EK 1.1.
EK 1.2 dịch sang ngôn ngữ Java.
EK bao gồm các tính năng sau trong Giao thức Kermit:
Gói tin dài
Cửa sổ trượt với khả năng hồi phục lỗiGo-back-to-N (tính năng lặp lại có chọn lọc ở trong EKSW).
Nén số lần lặp lại
Gán và bỏ gán tiền tố cho ký tự điều khiển
Gán tiền tố cho bit thứ 8 (để chuyển dữ liệu 8 bit qua đường dẫn 7 bit) (= parity)
Gói tin thông số (loại, kích cỡ, và ngày)
Gửi và nhận nhiều hoặc một tập tin.
Chuyển đổi tự động giữa chế độ nhị phân và chế độ chữ theo từng tập tin.
Cả ba loại kiểm tra khối (checksum 6 bit và 12 bit, CRC 16 bit).
Báo cáo tình hình (hiện trạng giao thức, tên tập tin, kích cỡ, mốt thời gian, số byte đến hiện tại).
Hủy giao dịch, có thể được kích bởi bất kỳ bên nào.
Những tính năng thuộc Giao thức Kermit sau không được đưa vào:
Cửa sổ trượt với tính năng tái truyền có chọn lọc (trừ trong EKSW)
Bộ ký tự
Thay đổi khóa
Máy khách/máy chủ
Hết thời hạn kết nối là trách nhiệm của chương trình Kermit ở mấy bên kia hoặc, nếu bản thân E-Kermit cần, quy trình đọc gói tin phụ thuộc vào nền tảng mà bạn viết nên.
Từ phiên bản 1.5 về sau, E-Kermit bao gồm các cấu trúc tiền xử lý để giúp bạn loại bỏ các tính năng như gói thông tin dài, cửa sổ trượt, cửa sổ, và kiểm tra khối ở mức độ cao nhằm mục đích sử dụng càng ít bộ nhớ càng tốt, và cấu trúc này cũng có thể được sử dụng trong cấu hình Chỉ-nhận.
PHẦN MỀM ĐIỀU KHIỂN
EK được thiết kế để dùng trong một môi trường hợp tác đa nhiệm, nhưng nó không cần một môi trường như vậy. Chương trình điều khiển sẽ quản lý việc xếp lịch. Dưới đây là những gì phần mềm điều khiển phải (và/hoặc có thể) làm:
Nếu muốn, mở thiết bị giao tiếp, nếu có.
Nếu muốn, đưa thiết bị giao tiếp, nếu có, vào “chế độ gói dữ liệu”.
Kích hoạt cấu trúc Kermit với thông số hoạt động mong muốn.
Gọi hàm kermit(K_INIT, …) để Kermit tự kích hoạt.
Nếu đang gửi tập tin, gọi kermit(K_SEND) để bắt đầu chuyển giao.
(Khi E-Kermit được dùng để nhận tập tin, nó sẽ đợi gói dữ liệu đầu tiên từ người gửi tập tin; vậy nên nó sẽ đơn giản là gia nhập vòng lặp gói dữ liệu.) Trong vòng lặp gói dữ liệu, E-Kermit sẽ:
Tạo phần đệm và đọc dữ liệu đến trong đó.
Kiểm tra xem có bị người dùng gián đoạn.
Gọi lệnh kermit(K_RUN, …) để làm những bước tiếp.
Làm bất kỳ điều gì nó muốn (ví dụ như chạy lệnh khác).
Thoát hoặc tiếp tục vòng lặp tùy theo lệnh trở về kermit().
Mỗi khi phần mềm điều khiển gọi hàm kermit(), nó sẽ được ủy quyền để giải quyết một gói dữ liệu; vậy nên một gói dữ liệu = một lát cắt thời gian. Nếu phần mềm điều khiển không còn gì để làm, nó sẽ xử lý các gói dữ liệu liên tục như một phần mềm Kermit bình thường. Khi đang ở trong vòng lặp chuyển giao dữ liệu, mọi lệnh gọi kermit() sẽ đưa ra cấu trúc bao gồm:
Hiện trạng của giao thức
Tên hiện tại của tập tin;
Kích cỡ tập tin nếu biết được, hoặc -1;
Mốc thời gian của tập tin, nếu biết;
Số byte đã chuyển đến hiện tại.
Khi đã xong, phần mềm điều khiển sẽ:
Khôi phục và đóng (nếu muốn) thiết bị liên lạc.
Những hàm mà phần mềm điều khiển có thể gọi bằng lệnh kermit() bao gồm:
K_INIT — Kích hoạt kiến trúc dữ liệu.
K_SEND — (Chỉ dùng khi gửi) — Kích hoạt gửi dữ liệu.
K_RUN — Chạy giao thức.
K_STATUS — Trả lại bảng thông báo tình hình ở cấu trúc k_response.
K_QUIT — Thoát ngay lập tức.
K_ERROR — Gửi gói dữ liệu Error xong thoát.
Lệnh trả về của hàm kermit() gồm:
X_OK — OK, giao thức đã kích hoạt.
X_DONE — OK, giao thức hoàn thành.
X_ERROR — Lỗi nghiêm trọng.
X_STATUS — Trích xuất hiện trạng nhằm trả lời cho K_STATUS.
(Thật ra hiện trạng được trích xuất trong mỗi cuộc gọi) Mã hiện trạng của giao thức bao gồm:
-1 — Lỗi nghiêm trọng
0 — Người nhận (giao thức không hoạt động)
1 — Người nhận đang đợi gói dữ liệu S
2 — Người nhận đang đợi gói dữ liệu F hoặc B
3 — Người nhận đang đợi gói dữ liệu A hoặc D
4 — Người nhận đang đợi gói dữ liệu D hoặc Z
10 — Người gửi (giao thức không hoạt động)
11 — Người gửi gửi gói S (bắt đầu)
12 — Người gửi gửi gói F (tên tập tin)
13 — Người gửi gửi gói A (giá trị)
14 — Người gửi gửi gói D (dữ liệu)
15 — Người gửi gửi gói Z (EOF)
16 — Người gửi gửi gói B (EOT)
CHUYỂN TẬP TIN
Vì EK được thiết kế chủ yếu cho phần mềm nhúng, nó không dùng chức năng chạy trực tiếp dữ liệu hoặc (trừ trường hợp EKSW) cửa sổ trượt thực (dẫu vậy, đa phần các dòng lệnh của tính năng cửa sổ trượt vẫn còn). Đây là lý do vì sao:
Sử dụng giao thức thông thường ACK/NAK sẽ giúp phần mềm điều khiển nắm quyền lại sau mỗi gói dữ liệu. Điều này giúp nó đảm nhận đa nhiệm vụ, hiển thị quá trình chuyển đổi tập tin, hoặc bất kỳ điều gì. Chạy trực tiếp hoặc sử dụng cửa sổ trượt sẽ khiến phần mềm điều khiển không sử dụng được trong một quãng dài.
Chạy trực tiếp dữ liệu hoặc sử dụng cửa sổ trượt sẽ khiến giao diện giữa phần mềm điều khiển và module kermit() trở nên phức tạp hơn nhiều. Thực tế là điều này sẽ khiến các chi tiết của giao thức bị đẩy vào không gian của phần mềm điều khiển, nơi chúng không thuộc về.
Chạy trực tiếp dữ liệu thường cần đến kết nối vững vàng (ví dụ như TCP/IP) nhưng các thiết bị với giao tiếp nhúng thường dùng cổng nối tiếp.
Việc EK thiếu tính năng cửa sổ trượt thực được bù đắp bằng việc khiến EK giả vờ hỗ trợ chúng mà không thực sự làm vậy. Điều này giúp cho các bên gửi “phát trực tiếp” gói dữ liệu thay vì đợi ACKs sau mỗi gói, miễn là không có lỗi xảy ra. Nếu có lỗi xảy ra, chiến thuật phục hồi sẽ là “quay lại n” (hoặc “error out” trong một số trường hợp) thay vì “lặp lại có chọn lọc”. EKSW, một phần mềm tách biệt không tích hợp kèm EK (nhưng nên vậy), có hỗ trợ cửa sổ trượt thực với lặp lại có chọn lọc; nghĩa là chỉ những gói dữ liệu cần thì mới được gửi lại.
Nói tóm lại là vì EK được thiết kế đa phần cho phần mềm nhúng nên chậm trễ trong các vòng gửi-nhận tập tin sẽ không là một nhân tố đáng kể; kết nói thường chỉ ở mức cục bộ, nhanh, ngắn, và nếu được điều hành hiệu quả, không có lỗi. Khi điều hành không hiệu quả, tốc độ và/hoặc kích thước gói dữ liệu và/hoặc kích cỡ cửa sổ có thể được tinh chỉnh lại theo giá trị nhất định dể tối ưu hóa hiệu quả và giảm thiểu mất dữ liệu.
Đây là engine chính của giao thức Kermit. Động lực duy nhất của nó là các dữ liệu nó chứa. Tất cả thông tin trạng thái sẽ được lưu ở cấu trúc dữ liệu Kermit. Các thông tin trạng thái này sẽ được truyền theo tham chiếu từ module chính đến các tính năng khác trong module kermit, rồi về lại module này. Vậy nên một module có thể chuyển nhiều tập tin cùng một lúc trên nhiều hệ kết nói khác. Ngoài ra, không có thư viện tham chiếu nào trên module của Kermit, kể cả stdio (trừ khi đang mở chế độ sửa lỗi), và không có tập tin header /usr/include/* đi kèm. Luật lệ dành riêng cho kermit.c:
Không biến toàn cục (trừ khi sửa lỗi) hoặc bộ đệm.
Không kích hoạt mảng bằng trình biên dịch.
Để an toàn, không kích hoạt biến vô hướng.
Không gọi thư viện hoặc hệ thống, không dùng hàm #include <…>.
Mọi giao tiếp nhập/xuất sẽ được thực hiện bằng các hàm được định dạng ở module tách biệt.
Điểm bắt đầu duy nhất của module kermit.c là hàm kermit():
int kermit(struct k_data * k, struct k_response * r)
Cấu trúc k chứa tất cả những thông số vận hành, biến, thông tin thể trạng, và bộ đệm; cấu trúc r sẽ giúp người gọi biết hiện trạng của giao thức, tên và thông tin tập tin, và tiến độ chuyển giao (byte đã chuyển).
Phần mềm điều khiển mẫu. Trong môi trường thử Unix, nó chỉ là hàm truyền thống main(), dùng để đọc các điều kiện trong dòng lệnh điều khiển, kích hoạt giao thức, rồi gọi module của giao thức theo vòng lặp phụ thuộc vào hiện trạng, rồi dọn dẹp lại. Trong môi trường nhúng, các tính năng này sẽ được tích hợp trong phần mềm điều khiển.
Các hàm nhập/xuất của Unix. Thay bằng module của bạn mà có tích hợp các hàm này vào môi trường mong muốn và thay đổi quá trình xây dựng của bạn để liên kết với nó. Khởi điểm và quy ước gọi tên sẽ được mô tả ở dưới.
PHIÊN BẢN UNIX
EK được phát triển trên nền tảng Unix thông thường, ví dụ như Mac OS, AIX, Solaris, HP-UX, … hoặc, dạo gần đây, một biến thể của BSD và Linux. Trên các nền tảng này thì EK được cấu tạo như một phần mềm chuyển tập tin từ xa, tương tự như G Kermit, và đã được kiểm nghiệm so sánh với Kermit trên máy bàn như K95 hoặc C-Kermit. LƯU Ý: Phiên bản Unix vẫn hoạt động với stdin/stdout; các “hàng” được cấu tạo theo hướng khó sử dụng nhất có thể (system(“stty …”)). Điều này dẫn đến kết quả khá khác biệt; ví dụ: tải tập tin bằng EK trên hệ Solaris có thể chỉ đạt tốc độ 17Kcps, trong khi đó dùng cùng mạng cùng máy nhưng trên hệ Linux có thể đạt 1700Kcps. Điều này không đáng lo lắm vì vốn EK không được dùng cho mục đích sản xuất trên hệ Unix, vốn đã có G-Kermit và C-Kermit cho mục đích này.
Makefile của Unix bao gồm những mục tiêu sau (it’s easy to add more):
gcc: Cấu tạo với gcc (mặc định).
cc: Cấu tạo với cc.
hp: Cấu tạo với HP-UX.
gccnd: Cấu tạo với gcc, không sửa lỗi.
gprof: Cấu tạo với gcc, bao gồm liệt kê tính chất.
clean: Loại bỏ đối tượng và tập tin chủ đạo.
Makefile này sẽ tạo nên một tệp thực thi trên Unix tên là “ek” (kermit nhúng). Quy trình mẫu main() sau cung cấp bảng hiển thị lệnh điều khiển đơn giản:
$ ./ek -h
Usage: ./ek options [cách dùng]
Options: [Lựa chọn]
-r Receive files [Nhận tập tin]
-s files Send files [Gửi tập tin]
-p [neoms] Parity: none, even, odd, mark, space [Số chẵn hoặc lẻ]
-b [123] Block check type: 1, 2, or 3 (default = 3) [Loại test kiểm tra khối]
-k Keep incompletely received files [Giữ tập tin chưa nhận đủ]
-B Force binary mode [Ép vào chế độ nhị phân]
-T Force text mode [Ép vào chế độ chữ]
-R Remote mode (vs local) [Chế độ điều khiển từ xa]
-L Local mode (vs remote) [Chế độ điều khiển cục bộ]
-E number Simulated error rate (0-100) [Tỉ số lỗi giả lập]
-d Create debug.log [Tạo tập tin debug.log]
-h Help (this message) [Hỗ trợ]
$
Khi gửi tập tin, nếu bạn không định dạng cụ thể là nhị phân hay chữ, EK sẽ quét từng tập tin và dùng dạng chữ hoặc nhị phân theo nội dung từng tập.
Chế độ điều khiển từ xa và chế độ cục bộ chỉ được dùng để kích hoạt khả năng ngăn quy trình chuyển tập tin bằng bàn phím.
THAY ĐỔI THÍCH ỨNG VỚI MỘT NỀN TẢNG KHÁC
Phiên bản 1.0 của EK đã được thay đổi thích ứng với VxWorks bởi Airvana, Inc, Chelmsford MA. Gói chương trình VxWorks EK 1.1 toàn diện đã được đính kèm theo đây để làm ví dụ cho một chương trình sản xuất, với sự cho phép của Airvana (lưu ý rằng API của EK đã thay đổi kể từ lúc viết bài, nên trước khi bạn dùng mã VxWorks, bạn phải cập nhật nó). Để thay đổi thích ứng với một nền tảng khác:
Tạo một makefile mới cho nền tảng đích, hoặc viết nên quy trình cấu tạo của riêng bạn.
Tạo một tập tin platform.h cho nền tảng của bạn. Tập tin này có thể bao gồm các định nghĩa cần thiết, và nó cũng có thể chép đè lên một số định nghĩa gốc ở trong kermit.h: #define NODEBUG để xây dựng phần mềm không chứa lệnh sửa lỗi. #define HAVE_UCHAR nếu UCHAR đã được định nghĩa hoặc typedef’d các dữ liệu char không dấu. #define HAVE_ULONG nếu ULONG đã được định nghĩa hoặc typedef’d các dữ liệu long không dấu. #define IBUFLEN để định ra kích cỡ mong muốn của bộ đệm tập tin vào. #define OBUFLEN để định ra kích cỡ mong muốn của bộ đệm tập tin ra. #define FN_MAX để định ra số ký tự tối đa của tên tập tin. #define P_PKTLEN để chép đè lên kích thước tối đa của gói dữ liệu. #define P_WSLOTS để chép đè lên số chỗ tối đa trong cửa sổ.
Thay tập tin mẫu main.c bằng phần mềm điều khiển của riêng bạn. Dùng cùng tập tin header và quy ước gọi như trong mẫu.
Sao chép unixio.c đến xxxio.c (tự đặt tên theo ý bạn), tinh chỉnh lại tập tin để nó tương thích với nền tảng mới, và thay đổi lại quy trình cấu tạo để nó liên kết với module xxxio thay vì unixio. Lưu ý rằng bộ đệm dành cho tập tin vào và tập tin ra (i_buf[] and o_buf[]) phải được định dạng trong quy trình xxxio.
Dưới đây là một số mẹo khi bạn tạo một module nhập/xuất:
Thiết bị thực hiện nhập/xuất sẽ được giao vai trò tự đảm nhiệm các thông số liên lạc, bao gồm tốc độ dẫn truyền thông tin, tính chẵn-lẻ, và điều hành quy trình. Đặc biệt, Kermit sẽ không đảm nhiệm tính chẵn lẻ, nhưng vẫn phải biết về nó. Bạn có thể làm điều này trong bước cài đặt thông qua main(). Quy trình readpkt() nên loại bỏ tính chẵn lẻ và tx_data() nên loại thêm nó vào nếu cần. Trên nền mạng nối tiếp, có thể lập trình để UART đảm nhiệm việc này.
Thay đổi trong API giữa EK 1.1 và 1.2:Quy ước gọi tên (danh sách đối số trong hàm và giá trị cho ra) đã được thay đổi giữa hai phiên bản 1.1 và 1.2, chủ yếu để tất cả các quy trình đều tiếp cận được cấu trúc K một cách nhất quán, cũng như là để người gọi nhận được phản hồi tốt hơn. Trong trường hợp đã có thay đổi giữa các phiên bản, cả định dạng cũ lẫn mới sẽ được hiển thị.
Các hàm nhập/xuất của thiết bị bao gồm:
int
devopen(char * device)
Mở thiết bị giao tiếp đã chọn. Có thể cũng là chủ của mạng lưới. Trả kết quả 0 nếu thất bại, 1 nếu thành công.
int
devsettings(char * settings)
Lệnh này sẽ điều khiển các thông số kỹ thuật cần thiết của thiết bị, ví dụ như tốc độ và quy trình chạy của một thiết bị nối. Vì không có cách nào để biết chính xác các thông số liên quan là gì, quy trình này sẽ lấy một chuỗi ở bất kỳ định dạng nào, ví dụ “9600;8N1” hoặc “speed=57600;flow=rts/cts”; quy trình devsettings sẽ phân tích các thông số đó. Trả số 0 nếu thất bại, 1 nếu thành công.
int
devrestore(void)
Nếu muốn, trả thiết bị về nguyên dạng lúc devsettings() kích hoạt, ví dụ như trước lúc đóng nó.
int
devclose(void)
Đóng thiết bị liên lạc.
int
readpkt(UCHAR * buffer, struct k_data * k) (1.1)
readpkt(struct k_data * k, UCHAR * buffer, int length) (1.2)
Quy trình này phải làm đúng chính xác những gì quy trình mẫu làm: tìm khởi nguồn của gói dữ liệu, sau đó sao chép tất cả ký tự cho đến (nhưng không bao gồm) đuôi của gói vào bộ đệm dữ liệu, với địa chỉ đã cho trước. Bạn cần phải viết lệnh này càng hiệu quả càng tốt, và dùng bất kỳ mánh nào bạn biết như: đọc đệm không chặn, v.v. Nếu bạn muốn chương trình Kermit của bạn phải chờ đợi phản hồi, đây là chỗ để gắn dòng lệnh đó. LƯU Ý: Không cần thiết phải gián đoạn để chờ đợi phản hồi, vì khả năng đối tác Kermit của EK không thể chờ đợi phản hồi là 0%. Định dạng EK 1.2 đặt k làm đối số đầu để nhất quán với các quy trình khác, và định dạng này cũng đã thêm đối số cho kích thước bộ đệm.
Lưu ý cho tính năng F_CTRLC. Tính năng này mặc định sẽ được bật. Nó cho phép EK bức phá ra khỏi chế độ gói dữ liệu bằng cách gửi cho nó ba lệnh Ctrl-C liên tiếp vào dòng dữ liệu. Thông thường thì bạn không cần phải tắt tính năng này, vì dù người gửi đang “bỏ gán tiền tố” Ctrl-C, ba lệnh liên tục thường sẽ được gom thành một chuỗi đếm lặp.
int
tx_data(UCHAR * data, int length, short parity) (1.1)
tx_data(struct k_data * k, UCHAR * data, int length) (1.2)
Ở đây bạn lại phải giải quyết vấn đề chẵn lẻ (nếu nó chưa được giải quyết tự động bằng phương tiện liên lạc hoặc trình điều khiển thiết bị). Quy trình này cần phải hiệu quả và chắc chắn. Nó được dùng để truyền tải toàn bộ chuỗi dữ liệu, hoặc không sẽ thất bại. Tham khảo mẫu unixio.c để biết thêm chi tiết về độ chắc chắn. Ở EK phiên bản 1.2 trở về sau, tính chẵn lẻ được xác định từ cấu trúc k .
Các hàm nhập/xuất của tập tin bao gồm; dĩ nhiên là chúng có thể được dùng để đọc bất kỳ thức gì — không chỉ là tập tin: bộ nhớ, băng, các loại thẻ, tia laser, bộ điều khiển thiết bị, bất kỳ thứ gì. Bạn gọi những quy trình này là gì không quan trọng, nhưng danh sách đối số và loại kết quả trả lại phải đúng như mẫu; ngoài ra, nếu bạn đặt tên khác cho chúng, bạn cần phải đổi mẫu đầu tiên trong kermit.h:
int
openfile(UCHAR * filename, int mode, struct k_date * k) (1.1)
openfile(struct k_date * k, UCHAR * filename, int mode) (1.2)
Mở tập tin đã đặt tên trong chế độ đã định (1 = đọc, 2 = chép, 3 = gọi tên). Trả lại kết quả X_OK khi thành công, X_ERROR khi thất bại.
ULONG
fileinfo(UCHAR * filename, UCHAR * buf, int buflen, short * type, short mode) (1.1)
Lấy thông tin về một tập tin cục bộ cụ thể: kích cỡ, ngày tháng, và , nếu mode == 0, loại tập tin (chữ hoặc nhị phân). buf và buflen áp dụng cho chuỗi ngày/tháng của tập tin. Trả kết quả X_OK hoặc X_ERROR.
int
readfile(struct k_data *)
Đọc một phần đệm từ tập tin vào và, nếu quy trình chuyển giao đang ở chế độ chữ, chuyển định dạng ghi chép sang Kermit Stream CRLF tiêu chuẩn. Trả lại kết quả X_OK hoặc X_ERROR.
int
writefile(struct k_data *, CHAR * buffer, int length)
Viết một phần đệm cho tập tin ra, và nếu quy trình chuyển giao ở chế độ chữ, chuyển định dạng ghi chép tiêu chuẩn Kermit Stream CRLF sang định dạng yêu cầu cục bộ. Trả lại kết quả X_OK hoặc X_ERROR.
int
closefile(struct k_data *, UCHAR code, int mode)
Đóng tập tin. Với tập tin xuất, dĩ nhiên là lệnh này sẽ hủy bỏ mọi dữ liệu đệm còn chờ trong tập tin trước khi đóng; sau đó nó sẽ kiểm tra xem máy Kermit gửi có hủy chuyển giao tập tin trước khi nó hoàn thành không (mã == ‘D’). Trong trường hợp này nó sẽ xóa tập tin khuyết thay vì giữ nó. Phần chế độ sẽ xác định đây là tập tin nhận hay tập tin xuất, nên các tập tin khuyết có thể được xóa nếu muốn. Trả lại kết quả X_OK hoặc X_ERROR.
Quy ước gọi tên chính xác sẽ được hiển thị trong tập tin unixio.c.
SỬA LỖI
Nếu EK được thiết kế mà NODEBUG không được định dạng, thì bạn có thể thêm lựa chọn -d vào dòng lệnh điều khiển. Bản mẫu dựa trên hệ Unix của EK sẽ tạo tập tin debug.log tại thư mục hiện tại của nó. Trong phiên bản sản xuất, bạn có thể thêm dòng -DNODEBUG vào trình biên dịch C CFLAGS để hủy bỏ chế độ sửa lỗi. Các kích cỡ trên đã bao gồm chế độ sửa lỗi. Bạn có thể xây dựng chế độ sửa lỗi tùy theo ý bạn muốn trong các module nhập/xuất phụ thuộc vào nền tảng.
LỊCH SỬ PHÁT HÀNH
Phiên bản
Ngày tháng
Mô tả
1.1
2002/10/07
Phiên bản phát hành đầu tiên. Phiên bả VxWorks vẫn ở mức độ này.
1.2
2003/01/28
Phát triển API, bản thích ứng Java (vẫn ở mức độ này).
1.3
2004/03/04
Sửa lỗi chuyển giao tập tin với HyperTerminal.
1.4
2004/03/20
Sửa lỗi nhận tập tin rỗng.
1.5
2004/04/10
Sửa lỗi với các gói dữ liệu A, cho phép các cấu hình siêu nhỏ hoặc/và chỉ-nhận.
1.51
2004/09/23
Thích ứng với Philips XAG30 (John Dunlap)
EKSW 0.94
2010/06/24
Cửa sổ trượt thực với chế độ truyền lại có chọn lọc (John Dunlap)
Giao thức FORCE-3, làm việc chung với C-Kermit 9.0 (giải thích ở đây)
1.8
2021/06/26
Sửa lỗi với đối số -B và -T tại dòng điều khiển (chỉ trên bản dùng thử Unix)
TẢI VỀ
Có nhiều phiên bản ứng dụng E-Kermit khác nhau để bạn tải về. Bản thân E-Kermit phiên bản 1.8 là bản chính. Phiên bản 1.7 vẫn còn tải được. Những bản khác là phiên bản thích ứng cho các nền tảng hoặc ngôn ngữ khác trươc khi E-Kermit được phát hành, như đã đề cập ở các mục trước; nói cách khác, những bản vá lỗi trong E-Kermit 1.3, 1.4, and 1.5 sẽ không tòn tại trong bản VxWorks hoặc Java, và phiên bản VxWorks dùng API E-Kermit 1.1 thay vì API tốt hơn ở bản 1.2. EKSW có chỉnh sửa đôi chút API và một số điểm thiếu nhất quán mà bạn phải gỡ ra trước khi nó được tích hợp vào EK 1.6, nhưng nó hoàn toàn có thể chạy độc lập. Thật ra, đây là phiên bản chạy thế hệ mới của Apex-EM ocean floats và đã được kiểm định ở nhiều điều kiện bất lợi hơn có thể nói là bất kỳ phiên bản ứng dụng khác của giao thức Kermit. Phiên bản này đã hỗ trợ xây dựng nên phiên bản 1.7, với giao thức kiểm lỗi từng gói dữ liệu mới Force-3. (Trong tương lai, EKSW nên có thêm tính năng này.)
დამატების ღილაკს და დავალებების პარამეტრების ფანჯარა გაიხსნება. აკრიფეთ დავალების ტექსტური აღწერა და მიანიჭეთ პრიორიტეტი. თუ საჭიროა, სხვა დავალებებსაც მიუსადაგეთ პრიორიტეტები. 
არჩევის ღილაკს. ეს მიანიჭებს დავალებას ახლანდელ სტატუსს. როგორც კი დააჭერთ 
ღილაკს, Rachota დაიწყებს დავალებაზე დახარჯული დროის ათვლას. იგივეს გაკეთება შეგიძლიათ დავალების ნიშანზე ორმაგი დაკლიკვით. 
შესვენების ღილაკს, რომ შეაჩეროთ დროის ათვლა. როდესაც დავალებას დაასრულებთ, დააჭირეთ 
დასრულების ღილაკს.
ანგარიშის წარმოების ღილაკს. ანგარიშის წარმოების ფანჯარაში შეგეძლებათ აირჩიოთ პარამეტრები, როგორებიცაა ფორმატი (TXT, CSV, HTML), ფაილის დასახელება, აღწერა და ასე შემდეგ.
